Світ осягнула раптом чорна ніч, Туман вдягнув свої пекельні шати. Можливо я пишу останній вірш, Але не треба браття сумувати. Десятий рік минає у війні
Позначка: солдат
Я шию форму…
Я шию форму для солдата, який в окопі разом з братом ночує вже не першу ніч… . Стріляє він десь з автомата, я тисну на
Поцілунок
Новела Людмила і Руслан народилися близнюками. Жила родина у невеликому селі, яке називали просто хутір. Батьки все життя працювали у місцевому господарстів: він – їздовим,
Це Перемога, коли спокою нема
Це Перемога, коли спокою нема, Коли стріляють приспані патрони, Коли ще Нігоянівська зима Змінила всі неписані закони. Це Перемога, коли втомлена весна Бузковим квітом вабить
На “передку”
Бува, сижу я в холодку, Вгорі пташки літають… – А чи ти був на “передку”? – Мене в цей час питають. Гребу я збіжжя на
Пам’ять житиме вічно
Стояв, тихо догораючи, нічим не примітний буденний вечір. Здавалося, ніщо не віщувало чогось особливого чи неординарного. Я закінчував збирати в траві пахучі яблука, аж раптом
Вісточка з далекого 41-го
Ще не встигли загоїтися криваві рани Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 р.р., як на порозі нашої милої України знову з’явився ворог… Саме слово війна,
Листи з фронту
…Простий учитель, хороший сім’янин, люблячий батько і просто – добра, чесна людина. Таким був мій дід, вірніше, дід моєї мами Юрко Макар Гнатович. Його дружина
Варвари
Що вам зробила Україна, Російські виродки, чини? Чому летить із рота піна? Ви з братом прагнете війни! Обстрілюєте мирні хати, Де діти, родичі й батьки.
Пробач, Україно…
Пробач, моя ненько, пробач, Україно, Пробач, що ти знову в тяжкій боротьбі. Пробач, що і досі стоїш на колінах, І важко, і страшно, й печально
В печалі сад…
Приснився матері вночі старий вишневий сад, І цвів він, як щороку, як повінь біла-біла… І син між віт рідненький… Тримає автомат. Крізь сон почула: «Мамо…»
ЧАС ЗУПИНИВСЯ
БЛАГАННЯ Слава Україні і героям слава! Україна наша – сильная держава. Де ти не родився, де не проживав, Матір-Україну ти не забував. Не забув червону