Страшний приснився сон мені:
Ворожі танки, скрізь руїни,
Не десь, а в рідній стороні,
У славній нашій Україні.
Кричать сичі, ворони крячуть,
Від бомб здригається земля,
Скрізь кров і смерть, і плач дитячий,
Дим чорний сонце затуля…
Заціпеніла в тому сні
Від страху, болю і страждання.
Це ж треба, підло, навесні
Прийти у край наш на світанні.
Скажена путінська орда,
Маріонетки вбивці й ката
Руйнують села і міста,
Ідуть війною брат на брата…
Тож відтепер ми не брати,
Нас розділяють барикади,
Бо скільки горя, сліз, біди
Ви принесли у наші хати!
І не прокинутись ніяк,
Не зрозуміти, не збагнути,
Що це не сон, що це війна,
Що гинуть діти й мирні люди!..
Як ми жили! Нікого не чіпали,
Самі для себе обирали шлях,
Аж до цієї чорної навали,
Тепер повсюди український стяг!
І наостанок хочеться сказати
Словами вашого ж російського поета,
Як актуально можуть прозвучати
Сьогодні фрази незабутні эти:
-Прощай, немытая Россия,
Страна рабов, страна господ…»,
За нас – весь світ, з нами Месія,
Непереможний наш народ!
«Напрасно вы прибегнете к злословью,
Оно вам не поможет вновь,
И вы не смоете всей вашей черной кровью
Убитых вами праведную кровь!»
10.03.2022