Добірка пісень Петра Харченка
Заманиха
З трьох криниць нап’юсь водиці,
Щоб горнувсь до лебедиці,
До мого крила.
Є ключ-квітка голубенька,
Відімкну твоє серденько –
Край мого тепла.
Приспів: А навіщо квітка?
Ти моя лебідка,
А навіщо чари?
Ти мені до пари.
Наварю трави – тирличу,
Твоє серденька прикличу
В рань до озерця.
Кину ягід заманихи –
Прилетиш до лебедихи,
До мого крильця.
Приспів: А навіщо трави?
В нас одні заплави.
А навіщо чари?
Ти мені до пари.
Ходить доля з тугою
Ходить доля з тугою
З першою і другою,
Що в моєму серденьку прижились.
За роками злитими,
Вже давно прожитими,
Із тобою вперше ми,
розійшлись.
Ходить доля, журиться,
Що любов не тулиться,
Не голубить серденко, як колись.
За роками – зливами
Ми були щасливими,
Чом з тобою вдруге ми,
не зійшлись.
У Василівці хмарилось
Він все свариться, свариться,
Як скажу не те щось.
У Василівці хмариться,
А в Оленівці дощ.
Через сварку не ладиться.
Двох вона не єдна.
Що ж тоді залишається? –
Він – один, я – одна.
Сонце в хмарах не тьмариться
І засвітиться знов.
Все в житті повертається,
Якщо справжня любов.
Почастішала ікавка –
Кажуть, згадує хтось.
Чую серцем Василівка,
Де гриміло на дощ.
В небі змилась хмаринонька
І любов промовля:
«Повертайся в Василівку
До свого Василя!».
Зозулиця
Льон весною висівала,
Як зозуля закувала.
А чи вродить льон під берегом,
При «ку-ку» над голим деревом?
Льон спалило громовицею –
Наврочено зозулицею.
Ти зозуля-зозулиця,
Чого вічна удовиця?
Як із вирію вертається,
На Андрійка заглядається.
Прилетить, а не гніздується,
І про діток не турбується.
Ти, зозуле, роки лічиш,
І добра мені не зичиш…
А зозуля при-ку-ку-кує –
То Андрійка перегукує …
Я у неї недовірою
Відберу ключі од вирію.
Яблуко у даль не котиться
(пісня на основі української мудрості)
Не скрізь, де вода,
Туди хилиться верба.
І вчать недарма:
«Добре там, де нас нема».
Із давен народом мовиться:
«В чужім краї важко жить.
Яблуко у даль не котиться,
Біля яблуні лежить”.
Не скрізь дощ іде
Там, де хмаронька гуде.
Не скрізь там любов,
Де зійшлися двоє знов.
Без води жита не родяться,
Колос гине на вогні.
Люди між собою сходяться,
А гора з горою ні.
Не скрізь, де вода,
Туди хилиться верба.
Не скрізь хліб там є,
Де зозуленька кує …
І не все од вітру хилиться,
Доброта долає зло.
Добрі люди хлібом діляться,
Яке б горе не було.