Диптих П.Д. 1. У цій хурделиці, завії так щасливо! Бо десь є ти! – високий, дужий, молодий! І родять зорі у снігах твої сади, І
Позначка: квіти
Осіннє танго білих хризантем
Горить, тремтить окраєць мого саду, О скільки знов невигаданих тем! Я так люблю зітхання листопаду Й осіннє танго білих хризантем. Ворожить вітер, рве пелюстки білі,
Як пахне скошена трава!
Як пахне скошена трава! Як літо невловимо тане. І зірка упаде на ґанок… А далі – пам’ять зорова нестиме спогад: гребля, став… дерева на боках
Ніжність
Я ніжності хотіла – як реформ для тіла й духу, звиклого до міці. Лапаті села, показні столиці – гул повнолюддя, рясноликий фон, на тлі –
Осіння троянда
Вкладаю я слова в хореї, ямби, А то і в інші розміри вірша́. Ще із весни цвітуть твої троянди, Моя троянда – літо заверша. .
О – це не сон..
О – це не сон…і зовсім- не омана… Це серпень сяє зорями вночі… І рясні роси з соняхом, так манять… І квітка- ,,ружа”…ніжні ,,паничі”. Ця-
Пізній вечір
Вечоріє. Вже темно довкруж, Ароматів жоржин вже доволі. А маленькі ліхтарики руж Засинають у листі поволі… Зірка гасне на небі мерщій, В небо зір чийсь
Була весна…
Була весна. І я цвіла, і квіти пахли медом, І синь небесная була така, як очі в тебе. . Вертілась бджілка на квітках, нектар збирала
І знову зацвіли черешні білі
І знову зацвіли черешні білі, Вигукують у сад тебе й мене. У ці чарівні диво-заметілі Кохання наше нас не обмине. Куди не глянь – усюди
Весняна заметіль
Весняна́ заметіль у дворі – Пелюсткові летять снігопади… Вийду я о ранковій порі, Щоб сп’яніть ароматами саду. . Заметіль у дворі, заметіль… Відцвітають старі абрикоси.
Розквітли вишні
Розквітли вишні у твоїм саду, Їх ніжний аромат дурманить душу. З своїми мріями до тебе йду, Я неземну красу побачить мушу. . Спів солов’я, як
Неочікувана весна
Перші проліски вже замість снігу, А зими наче ще не було. Я ходжу і дивлюсь на відлигу, Витираю спітніле чоло. Коло хати ні снігу, ні
