Не з добрих новин починається ранок.
Зі сліз і плачу, із ран тяжких і болю.
О, Боже святий, збережи Україну!
Дай нашій красуні і щастя і долю!
Плачі кругом чути і стогін і крики!
Кров ллється рікою, так хочеться жити!
Так хочеться з ранком разом посміхнутись!
Так хочеться в мирі, Господь наш, проснутись!
Так хочеться діток народжувать , Боже!
Не бачити смерті, занадто, негоже!
Так хочеться сіяти в землю зернята!
Щасливими бачити маму і тата!
Так хочеться бачить синів і без зброї!
О, Господи милий, доволі, доволі!
Якого ще горя, якої ще муки
Не бачили очі, не бачили руки!?
Якого розп’яття ще треба чекати
Від нелюдів світу?!…
Я, Господи, мати!
Я, Господи, жінка! Я , українка!
Помилуй, благаю, стаю на колінка!
І знову Одеса і Вінниця, Харків!
Конотоп, знову Суми… Терпіння де взяти?!
Кров ллється рікою. Я, Господи, мати.
Стаю на коліна в смиренні , благаю,
Врятуй мою землю, в сльозах умоляю!
За що?… За що, Боже?… Мовчу… Не питаю.
Хоч відповідь я на питання це знаю.