Вставай з останніх сил! Коли натхнення в стані батарейки, Яка підсіла від даремних дій, Коли любов подібна до наклейки, В глибинах серця стерта без надій.
Позначка: роздуми
ХОТІВ ПОЇХАТЬ
Якби Всевишній не створив мене, Якби мене батьки не народили, Ти іншого б, голубонько, любила, Ти з іншим би пізнала неземне… …Якби ж Тебé Господь
Ми всі народились для щастя і волі
За правду розпинають на хресті, За любов виривають серце з грудей. Чи є середина така у житті – Жити по правді і любити людей? Її
Треба вірити в казки
Я вітер, я хмарка. Повію, лечу, Громом загуркочу, Дощем упаду. Сяду на квіти, Нектар той п’янкий Жучком-павучком Жадібно п’ю. Коником у травах Стрибаю, тріщу, Метеликом
Ми вже ніхто
Ми вже ніхто Автобус розкидав по різних сидіннях, Чомусь роз’єднав – ми ніхто, ми – чужі. Вже зникли набридливі й щирі видіння І тягне морозом
БАЖАННЯ
НАДІЯ Не збагну я свого діла, Чом сльозинка пролилась. Чи то серцем захворіла, Чи Любов’ю обпеклась? І немає в світі ліків. Підкажи якусь траву, Бо,
Какой же, право, я чудак
Какой же, право, я чудак Не я ли был тобою брошен? Не ты ли брошенная мной? Ты в моей жизни безалаберной земной Была любовницей, подругой
Пролітають роки
НА ЖАЛЬ Самотність, туга і печаль… Без них не можна жить, на жаль. Самотність стука у віконце: Сховалося за хмари сонце. Ось туга серце розриває,
Осінній букет
ЗДРАСТУЙ, ШКОЛО! Закінчилось тепле літо, Школа знов стріча діток! Всім – за парти, за навчання, Здобувати виховання! Літо-літечко веселе Залиша міста і села. Здрастуй, школо,
Не розумію
Спомин Понюхай, як пахне лоза Та дощ із великих краплин. Гуляє по небу гроза У хмарах із горних хустин. На серці чи біль, чи то
Предчувствие войны
Мне думать больно Россия! Остановись! Ты не тиран! (П. Акимов) Из гнусной лжи и устремлений Порой рождается тиран. Мир разрушая без сомнений, Он оживляет сотни
ПАУТИНЫ ОСЕНИ
МОЯ ЛЮБОВ Моя любов, моя печаль, Недоколихана весною. Із павутиння вже вуаль Гойдає осінь наді мною. Чи дійсність, а чи, може, сниться? Туманом стежку затуля.