Школа богов и людей

Ми вже ніхто

Ми вже ніхто

Автобус розкидав по різних сидіннях,
Чомусь роз’єднав – ми ніхто, ми – чужі.
Вже зникли набридливі й щирі видіння
І тягне морозом в самотній душі.

Ліворуч вікно, а на нім – візерунки,
Відтворюють мить в умоглядному сні.
У пам’яті мерзнуть вчорашні відлунки,
Дедалі все глибше зникають в мені.

Останні слова, що давно наболіли,
Щось стали німими й мізерними знов.
Хотілося подумки зимний світ, білий,
Зігріти теплом, та все стихло немов.

І серце ледь б’ється, лиш гул на дорозі
Та світло від фар сиротливих авто.
Життя йде вперед й зупинити не в змозі
Його, навіть сніг, тільки ми – вже ніхто.
20:48, 24.12.2012 рік.

Зірковий сніг

Зірковий сніг з небес поширився незримий,
Повз мене все летів, спокусою дражнив.
Ти йшла назустріч, знов роздягнена очима,
Стрибало серце вгору й падало униз.

Неначе в мареві якомусь опиняюсь,
Коли ти входиш в поле зору відчуттів
Моїх бажань, того розверзеного краю,
Де зникла вперта, мов реп’ях, огидна тінь.

Ген-ген за обрій полетіли протиріччя,
І подих сумніву в зимову сплячку ліг.
Замовкла гостра какофонія, одвічна,
Танцює поряд тільки твій зірковий сніг.
21:25, 25.10 2013 рік.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *