Це до тебе пливуть почуттів кораблі, Зупиняючи вітер, що прагне за обрій Донести обережно зворушений флірт, Обрамований серцем у наміри добрі. Відчуття підіймають до сьомих
Категорія: Прокопенко Юрій
 |
Прокопенко Юрій Володимирович народився в селі Успенка Буринського району Сумської області 27 липня 1977 року. В 2004 році були надруковані «Позакласні заходи з математики. 5-8 кл» у бібліотеці «Шкільного світу» та альманах «Елегія», в яких вміщені віршовані твори. У 2006 році брав участь у І (районному) та ІІ (обласному) турах Всеукраїнського конкурсу „Учитель року – 2006”, де посів, відповідно, І та ІІ місце. У 2013 році були надруковані віршовані твори в альманасі «Елегія-2». |
Стихи живут не сами по себе
Стихи живут не сами по себе Стихи живут не сами по себе, Они приходят в голову от боли. Текстовкой связной преданных небес, Но что-то мерзкое
Окремо від тебе
Окремо від тебе, окремо від світу людського, Обдертий до нитки, ввібравши усю самоту, Я йшов перехрестям доріг, а докучливий спогад Ніяк не зникав, обернувшись на
Ми – гості орбіт кольорового світу
І биті, і кляті, нерідко й розп’яті, Ми вперто шукаємо вихід із снів. Збираємо вкотре загублені раті, Тому, час від часу, такі мовчазні. Блукаємо вічно
А так було добре стрічати цілунком світанки
А так було добре стрічати цілунком світанки, І в ковдру закутавшись знов, обійматися вдвох. Тепло твоїх рук, ми стікали в любов до останку, У серце
Брама часу
Замкни браму часу, бо душу затягує вкотре У вир божевілля, у світ задзеркалля плаский. Там пекло і сум, розірвана болем аорта, Зґвалтована мрія, спаплюжені дива
Аритмія
Крізь призму років і своїх помилок зашкарублих, Приймаючи низку чужих забобонів їдких, Ішли терником власних дум ми удвох закоцюблі, Торкаючись похапцем серця на згарищі лих.
Рок-н-ролл
Завяз рок-н-ролл неподатливым рифом, Простужена напрочь надрывность вещей. Ты бредил восходом, родившись Сизифом, Набрался проблем, как сосущих клещей. Не в толк суета – угождать всем
Кричи на весь голос!
Потворність зневір’я породжує смуту, Занепад традицій знекровлює рід. Ніхто не знаходить оспівану руту, Вона зовсім поруч, видніється брід. Та річка бурхлива людського страждання, Де замість
Крила
Я думав, ти крила вдягати мені допоможеш, Ми б небом ставали, вбираючи простір навкруг. Я був би твоїм розкуйовдженим Сонцем, а може, І Всесвітом цілим,
Я йду на війну
Я йду на війну, воювати з собою запекло, Мені до вподоби, як завжди, шрамований біль. Колись бився з раєм, зухвало тримався за пекло, Сьогодні мирю
Наодинці зі мною думки
Наодинці зі мною думки, обережні й тривожні, Перейшли куряву міжусобиць і попіл війни. Скільки коштує біль? Оцінити, звичайно, не можна, Особливо, коли на терезах ніщо
