Не все так погано, ми ще у човні, Нехай і вода фокусує шпарини. Хто має наснагу від сліз не чорніть, Іде до кінця, розітнувши бистрини.
Категорія: Прокопенко Юрій
 |
Прокопенко Юрій Володимирович народився в селі Успенка Буринського району Сумської області 27 липня 1977 року. В 2004 році були надруковані «Позакласні заходи з математики. 5-8 кл» у бібліотеці «Шкільного світу» та альманах «Елегія», в яких вміщені віршовані твори. У 2006 році брав участь у І (районному) та ІІ (обласному) турах Всеукраїнського конкурсу „Учитель року – 2006”, де посів, відповідно, І та ІІ місце. У 2013 році були надруковані віршовані твори в альманасі «Елегія-2». |
Роздмухує вітер отруєних війн катаклізми
Роздмухує вітер отруєних війн катаклізми І попіл ретельно скальпує заплесканий ґрунт. Де градус тривоги постійно по стовпчику лізе, Формуючи згусток зневіри, свою власну гру. Німе
Лелекам вголос не накажеш не летіти…
Летять додому, повертаються здалека, Краями рідними над клекотом вогнів, Прадавні вісники весни й тепла – лелеки, Торують просторінь дорогами до гнізд. Лелекам вголос не накажеш
Я вкотре бачив сни
Я вкотре бачив сни – далекі й невагомі, Фрактальні кадри, скопійовані колись. Радів дощу, який потрапив знов за комір, А погляд впертий біг щосили догори.
Це до тебе пливуть почуттів кораблі
Це до тебе пливуть почуттів кораблі, Зупиняючи вітер, що прагне за обрій Донести обережно зворушений флірт, Обрамований серцем у наміри добрі. Відчуття підіймають до сьомих
Стихи живут не сами по себе
Стихи живут не сами по себе Стихи живут не сами по себе, Они приходят в голову от боли. Текстовкой связной преданных небес, Но что-то мерзкое