Ми 40 днів йдемо до Перемоги, І кожен день у сяйві прапорів, Вже бачимо ми звільнені дороги, Із синьо-жовтих любих кольорів. Милують серце кольори свободи,
Позначка: народ України
Звернення
Хотів би сказати, наразі, Бабусі своїй, батьку й мамі, Що зараз з росії пруть мразі До мене, до цього незнані. Ви зараз спочиєте в мирі,
Спокою вам щоб не знать!
Усім, хто лишився даху над головою Вибили очі у батьківській хаті, Зяє діра у боку. Як ви насмілились, орки прокляті, Шкоду зробити таку?! Плаче хазяйка,
Дикі обличчя
Дикі обличчя, Дух навіжених, Погляди роботів, Міряють відстань У кілометрах Кроками чоботів. Сіють отруту Куль і снарядів Оркові виродки. Ходять по світу Біллю пробиті Вдови
Матерям свихнувшейся россии
Нам дорогою ценою достались мир и свобода на нашей земле, но сила духа в наследство осталась от наших предков. И самая малость – нам до
А дні війни – немов чорнило ночі
А дні війни – немов чорнило ночі, Навіть зірки не блимають здаля… Весни у поле – погляд неохочий, В вогні й диму і луки, і
Ждати буде татка
Підходить хлопчик до ікони (Йому чотири, а чи п’ять років). Не знає церкви він канони, Поговорить з іконою схотів. Маленькі ручки склав на грудях, А
Доню моя ніжна
Доню моя ніжна, вірна моя, сильна, Ти воюєш поруч на фронтах тяжких, Доню моя щира, самостійна, вільна, Духом ти і серцем в мене не з
Ти знаєш, мамо?..
Ти знаєш, мамо, як болить душа, І сльози ллють з очей безперестанку. Коло усе не варте і гроша, А люди гинуть з вечора й до
Місяць, що стер наші сни…
Місяць, що стер наші сни… Тиша, яка не для нас… Ми дочекались весни В цей розтривожений час. Місяць, який поміж днів Висмоктав спокій до дна.
“Лист до Московії” (2)
“Культурная російськая еліта”, Ах, як же вам закрили всім роти. Ви пишете про зиму та про літо, А правду не говорите, скоти. Ви сидите так
Байрактар!
Як ніби сокіл він літає, орків колони уражає! Байрактар! Байрактар! Байрактар! Де ворог – завжди сокіл знає, як його бачить, – той тікає! Байрактар! Байрактар!