Ірпінь евакуація

Ти знаєш, мамо?..

Ти знаєш, мамо, як болить душа,
І сльози ллють з очей безперестанку.
Коло усе не варте і гроша,
А люди гинуть з вечора й до ранку.

Ти знаєш, мамо, в грудях, як пече.
Так хочеться життя їм врятувати.
Та в жилах їхніх кров більш не тече.
І радості життя їм не пізнати.

Ночами бачу, як горить земля,
Домів руїни, вибухи снарядів.
“Все знищити…” – такий наказ Кремля,
А ми ж були життю і сонцю раді.

Ти чуєш, мамо, як кричить дитя,
Схопившись за спасенну соломинку?
Йому не хочеться іти з життя,
А жити залишилося хвилинку.

І душу розриває каяття..
Думками я звертаюся до Бога:
“Спаси їм, Боже, душі і життя…
Їм рано ще збиратися в дорогу”.

Ти бачиш, мамо, в пеклі ми горим.
За незалежність, волю, непокору.
Все, що було, окутав чорний дим,
Ядучо він здіймається угору.

Ти вір, матусю, прийде ясний день,
Над Україною зоря засяє.
І вирветься крик радості з грудей,
Бо наш народ навік війну здолає.

Всі матері із Заходу на Схід
Під мирним небом України обіймуться.
І вийде з куренів наш древній рід.
Сини і доньки у родини повернуться.

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.