Я ніжності хотіла – як реформ
для тіла й духу, звиклого до міці.
Лапаті села, показні столиці –
гул повнолюддя, рясноликий фон,
на тлі – біжучий текст, який верстать
в часопис долі бачилося марним.
Та угорі, в небесній сталеварні,
варилась ніжність, як нетвердна сталь –
для мене, аби сильна я й слабка
була , чий порух множив текст на коми,
як ніжності продовження! Круг дому
досяжний Ківш, мов ківшик молока,
передчуванням перелився. Бог
душі дозволив ледь ступити з тіла!..
…На щастя й жаль, в ту ніч тебе не стріла,
щоб ніжність нас розплавила обох.