Вантажообмін. Потяг – як вантаж.
«Це не любов !..» – волає плац вокзальний,
де циферблати лиць псевдоовальні,
вінтажні лави, винний арбітраж –
із носа кров, ( і в серці кров і крик!),
чиїсь плювки собі й чужим під ноги,
псяюхи кішку узяли в облогу,
мімози намистинками ікри
занерестились – народить весну
і щастя. І махлярствує мигдально
циганка, розсипаючи гадання,
ґвалт циганчат – ошую й одесну…
…Та мовчки, тільки – очі догори –
понад гріхи, понад станційну цеглу –
похитується жінка, ніби кегля,
що пощербили пристрасністю гри.
