Грійся, метелику, грійся.
Літа лишається – місяць.
Ще невловимі печалі…
ми їх щораз приручали.
Пише фрагменти прологу
тиша ріки: про дорогу
звіяного падолисту –
плине повз берега виступ.
В трепеті хвильному тому
місця не буде нікому.
Риба хіба що шубовсне,
сонце хапаючи тоскне.
В кошиках трав… деревію
липень вигойдує мрію.
Псел безтурботний, узлісся…
Грійся, метелику, грійся.
Із книги ” Прикордонного міста малесенький рай”. Фото авторське.