У серпні в мене тикали всі пальцем,
Бо я один був жовтим на вербі.
Зелене листя визнало незванцем
І жив я сам собі, на самоті.
На дереві ми разом всі висіли,
Одного роду-племені листи.
Але не мав в собі я хлорофілу,
Щоб кольором зеленим розцвісти.
Здалеку виглядав, мов та краплина,
Що сонця напитала у собі.
І вистачало в мене тої сили,
Яка тримала міцно на вербі.
Та час ішов, пройшли й дощеві зливи,
І я помітив, що вже не один.
Навколо вигляда́ло все красивим,
Нарядним та яскраво-золотим.
Вже втратили зелені переливи
Ті, що паплюжили мене згори.
А я між ними був дуже щасливий –
Я ж первенець осінньої пори.