Квіти в душі поета

За Шевченком

Над степом сонечко моє
Яскраві промені пускає
Та дню тепло дає своє.
Я щастя кращого не знаю –
Хіба щоб до грудей своїх
Мати притулила.
Серце мліє. Хвилиночку –дд
І я, мов дитина.
Милуються мої очі,
Душа в небо лине…
Але вечір тягне сонце
Вниз по небосхилу.
Забирає світ яскравий.
Темінь все вкриває,
Наче й Богу не цікавий
І життя тікає.
Холодом повіє в душу
Як в відкриту рану,
Але вірити я мушу:
Вранці сонце встане.

Залиште відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *