Не падай! Лети!

Небесні люди

Не поважаю курицю і страуса.
Вам крила дані Богом, але ви
Лише в лайні й піску собі копаєтеcь
Замість піднятися в небесній синяві.

Орлиним оком глянути на землю,
Черкнути крильцем ластівки ставок,
Безшумною совою ринуть в темінь –
А ви курчат рятуйте від сорок.

З роками роздивився я, що й люди
Здебільшого так схожі на птахів.
Нам теж Бог крила дав, та всюди
Не так багато тих, що підлетів
Хоча б як гуска, вихована в клітці,
Почувши клич на вирій із небес;
Біжить на вітер, ніби вільна птиця,
Розкине крила й проклина себе
За ситий корм в тюрмі, за ніж в горлянку –
Закономірну плату за неволю.
За радість непрожитого світанку,
Зустрітого у небі над водою.

А тих людей, що мають вільні крила
У душах та в серцях – тих ненавидять.
Бояться і гноблять, аби ХОДИЛИ.
Не звали в Небеса. Своє безсилля
Не виставляйте напоказ. Не нийте,
Що все життя – лайно, як в тої курки.
Не заздрити, а журавлиним клином
Летіти в майбуття. Зробіте гуртом –
Щоб солов’єм співати захотілось,
Щоб над ланами жайвором дзвеніти,
Щоб щоки у дітей – як вишня спіла,
Та у житті відчути і поспіти.

Слідкуй за мріями і планами, дружище!
Підрізати нам крила всяк гаразд.
А ти здіймайся вище, вище, вище!
Скидай кайдани рабства. То – баласт.

Не забувай Тараса заповіту!
Вставай, порви, а треба – окропи
Злою, ворожою, що не дає нам жити,
Що тягне у лайно із висоти!

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *