Вітер хмари полоще

Вітер хмари полоще…

Вітер хмари полоще в болоті розкислого неба,
Розгулялась негода, на землю жбурляє дощі…
Ще зігрітись теплом у душі виникає потреба,
Загорнутись в обійми й про болі забути мерщій.
.
У розхристану душу так легко влуча блискавиця
Та, що навпіл порвала стемніле небес полотно…
Стрепенулась душа, як у клітці сполохана птиця,
Що про вільний у небо політ уже мріє давно.
.
Дай же, Боже, душі одинокій омріяну долю,
Прихили неба синь і промінчиком сонця зігрій;
Хай не рветься з грудей, як та птаха із клітки – на волю,
Не ворушить хай пам’ять її невимовного болю…
Покровительством дай їй можливість для здійснення мрій.

Один коментар

  1. І було мені жаль! Так себе мені жаль!
    Надоїли печалі! Розболять та відчалять!
    І розхмариться небо. Трудяга – бджола
    Задзвенить по весні, і якимсь таким чаром
    Стане сонце в зеніт, все навкруг зацвіте!
    Скасне сніг, трісне крига в ріці,
    Заспіва соловейко – відлига в душі.
    І отой голосок, незабутній, бажаний –
    Дасть надію. Та жить.
    Просто, людоньки, жить…

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *