Боюсь доторкнутися словом – душа – як оголений нерв – щоб не принести, випадково, їй вкрай непотрібних проблем. . Болить і страждає, й голосить, чи
Позначка: Любов Шемчук
Коли закінчиться війна…
Колись закінчиться війна… А поки що – життя в руїнах, в боях пекельних Україна і мати в траурній хустині, бо сина втратила вона. . Колись
Тепле бабине літо…
Тепле бабине літо і холодна війна… Там, де люди привітні – несумісна вона. . Ворог – хижий придурок нищить землю мою, люд шукає притулок у
Переплутались дні і ночі
Переплутались дні і ночі, наче десь за Полярним колом… Сняться сни нам якісь пророчі ті, яких не було ніколи. . Бовдуряччя прийшло на Землю, нищить
Я люблю свою осінь
Я люблю свою осінь – до болю красиву, Ніжну неба в ній просинь й помірні дощі. Вона дуже яскрава і трішечки сива… А в тумани
Скриплять перила…
Солоний присмак на вустах, На скронях – сріблом пізня осінь… Скриплять перила на мостах, Що пам’ятають нас ще й досі. . Тримає пам’ять крізь роки:
Матерям свихнувшейся россии
Нам дорогою ценою достались мир и свобода на нашей земле, но сила духа в наследство осталась от наших предков. И самая малость – нам до
Без десяти – зима…
Так швидко плине час… Кудись спішать хвилини, Мені не наздогнать отой шалений біг… Без десяти – зима… Відчутно щогодини: От-от – і вже сипне на
Износила платье осень
Износила платье осень: нет уж ярких красок в нём… Сизой дымкой – неба просинь, птиц исчезло стоголосье, солнца луч размыт дождём. . Гнётся голый куст
Я давно не була на подвір’ї старенької хати
Я давно не була на подвір’ї старенької хати, Не ступала ногою на батьківський рідний поріг, Де з теплом і любов’ю стрічала нас любляча мати, Коли
Дорожу минутой вдохновения
Ну да! Поэты вечные искатели Каких-то приключений для себя… Всегда они высоких чувств мечтатели, Строка у них рождается любя. . Я радуюсь тому боготворению, Что
Пірнаю в тумани
Осінні тумани… Густі й непрозорі… Лягають на землю, зникають в імлі. І світять у небі натомлені зорі, Та не дістається їх промінь землі. . Осінні
