Любов Шемчук | Ромен. Літературно-історичний альманах.

Спокута

У маминім саду розквітла вишня, Полонить душу ніжний аромат… Та мама зустрічать мене не вийшла, Бо відійшла вже кілька літ назад. . Іду до хати,

Ти спи. Я буду сон твій стерегти. Коли ракети й літаки рвуть мирну тишу на шматки – я від біди повинен вберегти. . Ти спи.

Осінь наснилась мені у казковім убранні – В райдужнім спектрі усі кольори не вмістить… Знову торкнулись душі холоди її ранні – Ті, що бентежать у

Ти у осінь свою не спіши і мене не зови за собою, дописати ще маю вірші про вербу, що стоїть над водою. Вона зовсім іще

Є люди, які можуть вбити словом, є й ті, які уміють воскресить. Відповісти їм не завжди готова, що коїться в душі твоїй в ту мить?!..

В моїм житті – розстріляна весна, її стрічаю з тугою в душі, бо віроломно вдерлася війна – руйнує все і знищує вона на тій землі,