Кобзар про волю співає.

ВІДГОЛОСКИ

Розсипалась росою по траві
Сльоза уже минулого сторіччя,
Здається, що і край мій овдовів
І вже не має власного обличчя.

Блукаючи у травах у гірких,
Що спомином пропахли невеселим,
Не чую щебетання поміж них.
Не чути відголосків і у селах.

Туманом вкрились зоряні поля –
Прекрасний килим батьківського краю,
Засумувала зморена Земля:
За що дітей своїх отак караю?

Куди вони із торбами пішли,
Кому тепер молитись і навіщо,
Якщо вони забули й молитви,
Бо ніби вітер, що у полі свище.

Та зійде Сонце, висохне роса,
Обернеться блискучим павутинням…
Яка ж бо тут колись була Краса –
Зболіла, спопеліла під промінням.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *