Снігоспів a cappella, дзвінок незнайомця вночі,
тож мелодія часу стікає в долину безсоння
і зринає – торік присягався один з копачів,
що по першому снігу небіжчик відходить босоніж.
Слід минущий, та напнуто корду років – не втечу.
Тчу свій біль веретеном, аж душу під нігті кольнуло.
Білокрів’я снігів, більма болю… Але ж доточу
найчистішим шматком перепсоване власне минуле!
Біла вовна печалі на псячу розпуку нічну
упаде, аж спіткнуся, втомившись від корди та бігу.
…З парафразу шматка по-новому життя розпочну –
від сьогодні. Бо завтра вже звикну до першого снігу.