Окремо від тебе, окремо від світу людського,
Обдертий до нитки, ввібравши усю самоту,
Я йшов перехрестям доріг, а докучливий спогад
Ніяк не зникав, обернувшись на дику орду.
Енергія темна в мені через край клекотіла,
Текла магматично до серця, приносячи сум.
Крізь призму негод почуття вибухали без діла,
Несли громовиці під шкіру оголену струм.
Таке каламуття не втримає Божа істота…
Та я ще тримаю щосили, немовби Атлант.
Збирати свій Всесвіт до купи – пекельна робота,
Щоб жити з безладдям оцим, треба мати талант.
Окремо від тебе, окремо від цілого світу,
Обдертим до нитки, зникаючи вкотре з очей.
Останній із роду, я йшов у дощі без просвіту,
Неначе ховався від себе, від звичних речей.
20:37, 25.09.2021 рік.
Зображення: https://akspic.ru