Стою мов скеля непорушний
П. Г. ТИЧИНА
Стіни-ґрати, поряд кат.
Принизливо і на колінах
Стоїш ти. В голову наган
Тобі смертельно дихав.
Удар, знову удар, удар.
Вогнем палило в грудях.
Розум осквернений не знав,
Що злочин, що геройство.
Шліфують норов мовчазний
До блиску, до горіння.
І ось рука вже пише зміст
Каяття і розуміння.
З душею чорною живи.
Тепер в пошані нагорода.
Слав, величай своїх вождів.
Бді …« ворога народу».
Мудрим словом всіх повчай
І відданості, честі.
Так червоним розчерком пера
Безсмертя карбувалось в бронзі.
Катинь
Таємничо ліс притих,
Кровоточили дерева.
Куля розчерком стальним
Ставить крапку на папері.
Невідомі імена.
Сховані могили.
У густих чагарниках
Ходять чорні тіні.
Ходять привиди катів,
Ночі зле видіння.
Стережуть очі німі
Рук страшне злодійство.
Не сховати тільки їм
Крововбивчу працю.
Бог все бачить угорі,
Час прийде розплати.
Відповість кожен за гріх.
Сповідь слів та марна…
Тужно, хто б як не моливсь,
За доброту сховавшись.