Безпросвітність

Глухий кут

Ти занесена в серце, мов вірус троянський,
Не позбутись так легко, хоч що не роби.
Потерпає душа від безглуздя розв’язки
У катівнях постійних знервованих битв.
І з собою, із світом, а інколи – з небом,
Тільки хто ж розпізнає звитягу мою?
Править лезо життя майже втрачене его,
Витирає з років безтурботність і юнь.
Покладе в домовину омріяне щастя,
Знову вдвох не судилося поруч іти…
Полетіло каміння, запущене з пращі
Самоти задзеркалля, досягши мети.
Що тут вдієш, слова загубились в повітрі,
Навмання не засяєш в сузір’ях чужих.
Помирає любов на розжаренім вістрі,
Шлях урвався миттєво, дійшов до межі.

23:00, 24.01.2020 рік.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *