Мой милый друг, чем занят ты теперь? О чем твои мечты, о чем печали? Я не грущу безвременно, поверь. Но помнишь, как рассветы мы встречали?

Ромен. Літературно-історичний альманах.
Публічне видання для популяризації історії та творчості мешканців міста Ромни та Роменського району Сумської області, Україна.
Мой милый друг, чем занят ты теперь? О чем твои мечты, о чем печали? Я не грущу безвременно, поверь. Но помнишь, как рассветы мы встречали?
Я умею и ждать, и любить, Невзирая на возраста даты, Утром ранним с звездой говорить, Знать, что вечер уходит в закаты. . Любоваться, когда соловьи
Новела Людмила і Руслан народилися близнюками. Жила родина у невеликому селі, яке називали просто хутір. Батьки все життя працювали у місцевому господарстів: він – їздовим,
Як добре, коли у житті тебе хтось розуміє, Хоч в кожного доля і думка знайде́ться своя… У вир почуттів поринаєш ти, наче в стихію, Коли
Она красивая была. И мы ушли встречать рассветы. Все видела одна луна… И улетел я на край света. И годы шли. Шагал вперед. Но снова
Я так скучаю за тобою, так скучаю. Дзвінків твоїх, хороший мій, я так чекаю… В саду щебече соловей – усівсь на груші, Своєю піснею мені
Косі краплі дощу залишили відбиток на вікнах, Я чекаю на тебе і ко́тру добу вже не сплю… Кришталева сльоза заіскрилась у сонних повіках І зізналась
Цикл “Новели з війни”. Перш, аніж подзвонити батькам і коханій дівчині, Микола Балюренко, учасник Операцій об’єднаних сил на Донбасі, розвідник спецроти, довго роздумував. Ну, добре:
Мені наснилась доленька моя, Як наяву вона зі мною говорила: ,,Як любая живеш? Все бачу я. Для тебе в Бога щастя я просила”. О Доле,
Ти занесена в серце, мов вірус троянський, Не позбутись так легко, хоч що не роби. Потерпає душа від безглуздя розв’язки У катівнях постійних знервованих битв.
Батьки навчали нас ще з давнини: Постукай. І тобі відчинять двері. Можливо що прийшов і не туди, Але завжди запросять до вечері. І я, керуючись