Мой милый друг, чем занят ты теперь? О чем твои мечты, о чем печали? Я не грущу безвременно, поверь. Но помнишь, как рассветы мы встречали?
Позначка: вірність
Я умею и ждать, и любить
Я умею и ждать, и любить, Невзирая на возраста даты, Утром ранним с звездой говорить, Знать, что вечер уходит в закаты. . Любоваться, когда соловьи
Поцілунок
Новела Людмила і Руслан народилися близнюками. Жила родина у невеликому селі, яке називали просто хутір. Батьки все життя працювали у місцевому господарстів: він – їздовим,
В стихії почуттів
Як добре, коли у житті тебе хтось розуміє, Хоч в кожного доля і думка знайде́ться своя… У вир почуттів поринаєш ти, наче в стихію, Коли
Она красивая была
Она красивая была. И мы ушли встречать рассветы. Все видела одна луна… И улетел я на край света. И годы шли. Шагал вперед. Но снова
А я чекаю…
Я так скучаю за тобою, так скучаю. Дзвінків твоїх, хороший мій, я так чекаю… В саду щебече соловей – усівсь на груші, Своєю піснею мені
Запізніле кохання
Косі краплі дощу залишили відбиток на вікнах, Я чекаю на тебе і ко́тру добу вже не сплю… Кришталева сльоза заіскрилась у сонних повіках І зізналась
Телефонний дзвінок
Цикл “Новели з війни”. Перш, аніж подзвонити батькам і коханій дівчині, Микола Балюренко, учасник Операцій об’єднаних сил на Донбасі, розвідник спецроти, довго роздумував. Ну, добре:
Мені наснилась доленька моя
Мені наснилась доленька моя, Як наяву вона зі мною говорила: ,,Як любая живеш? Все бачу я. Для тебе в Бога щастя я просила”. О Доле,
Глухий кут
Ти занесена в серце, мов вірус троянський, Не позбутись так легко, хоч що не роби. Потерпає душа від безглуздя розв’язки У катівнях постійних знервованих битв.
Божий Постулат
Батьки навчали нас ще з давнини: Постукай. І тобі відчинять двері. Можливо що прийшов і не туди, Але завжди запросять до вечері. І я, керуючись
