А бессонница женская мужской нежностью лечится, поцелуями сладкими и любви бесконечностью; тихим голосом, шёпотом и касаньями нежными, теплотою души его, добротой безупречною… На ночь сказкой
Позначка: безсонна ніч
Хочу лето!
Стихотворения – как птицы. На рассвете, испив нектара утренней росы, Умытый солнцем, воздух серебрится! После бессонницы от счастья до слезы – Всего полшага. Щебетом и
Небо
Багато разів я Не щиро кохав. Шукаючи музу, На сайтах писав. Та небо дарує Лиш гарних людей. Воно так цілує, Що грім із грудей. Воно
Нам нельзя в одиночку на звезды смотреть
Нам нельзя в одиночку на звезды смотреть, Осторожно касаясь в пространстве наощупь Холодеющих взглядов, сомненья терпеть, Постоянно теряясь в догадках, как проще Открывать, наугад, в
Я приду в твою память…
. Я приду в твою память пушистой снежинкой Или, может быть, тёплым весенним дождём, Или в небе повисну Луны половинкой, Зазвеню колокольчиком пасмурным днём. .
Пам’яті Андрія Кузьменка
(Кузьми Скрябіна) Не бува почуттів забагато. Все, що в серці є, треба віддати. Щоб тебе розуміли усюди, Щоб тобі посміхалися люди. Тет-а-тет із вечірньой зорею,
Золота клітка
Усіляке співала – балади, романси та арії, плюскотілася в оплесках, славу – з долоні спивай!.. Та недавно її запросили люб’язно в акваріум, попрохали довірчо: ось
Надышаться тобой невозможно
Надышаться тобой невозможно, Ты же ангел небесный, Я же пленник Земной. Ты приходишь во снах осторожно, Тихо сложишься песней, Я пойду за тобой. И неважно
Перший сніг
Снігоспів a cappella, дзвінок незнайомця вночі, тож мелодія часу стікає в долину безсоння і зринає – торік присягався один з копачів, що по першому снігу
Загадково-аномальне птахопадіння?!
КРИКИ у НЕБІ над ХМЕЛОВОМ. ПУБЛІКАЦІЯ 1. Щ о за крик в небі нічному, у магнітно-буряному? Щ о за п т а х и з
Лілії
Листя побільшало жовтого, Вітер зірвавсь…Невтерпець! Запах залишився лілії жовтої, Літо збігло зовсім нанівець. А за літом -цілунки, думки… Зустрічі трепетні і побачення! Ти б за
Слова
Слова, слова – збираю поодинці, Й несу додому, наче оберіг… Неначе дітям бажані гостинці, Несу завжди на батьківський поріг. Слова, слова, ви – розпач і