До 70-річчя загибелі Роменської патріотичної антифашистської групи. Рік тому у своїй статті «Герой – антифашист» я писала про випускника нашої школи, учня 8-В класу Володю
Позначка: Батько
Портрет діда
Висів на місці ікони Мальований портрет діда. Ми з ним не зустрілись ніколи – Такою була планида . Забрав його у мене Рік тридцять третій
Вростає в землю дідова хатина …
Вростає в землю дідова хатина … Вростає в землю дідова хатина … Садок старезний ще плоди дає, Червоноросяна під вікнами калина Щорік ріднішою й милішою
Моя українська земля
Поезіє моя Як на поля засохлі тепла злива, Як вітер-холодок у літню спекоту, Як пташці у політ надійні крила, Ковток води на жнивному лану, Скупа
Останній лист
Останній лист Так вже судилося, що я тебе не пам’ятаю, тату. Досить маленькою була, коли ти був живий. Не довелось мені як донечці тебе ласкати
Мама Марія
Пахне призьба Пахне призьба свіжою глиною, З бовдура дим ковиля, Мама ідуть з диво-жоржиною, Літо знімає бриля. Сяє сонце, ні хмарки, ні вітру. Боже, яка
Безответный вопрос
Мамин рушник Я взяв у руки рушника, Що вишивала мама. На ньому пісня солов’я Й калина кучерява. На ньому вишите життя, Яке вона прожила, На
Болісна пам’ять
День 10 серпня 2010 року стане особливо пам’ятним для Параски Семенівни Каливод і Івана Даниловича Стрижка. День, коли збулося сокровенне бажання – побути в місцях,
НЕ ОТДАВАЙТЕ ПРЕСТАРЕЛЫХ МАТЕРЕЙ В ЧУЖИЕ РУКИ
БРАТУ Донецькому Олексію Георгійовичу (Притча-побажання) І Послухай, брате, що тобі скажу: Бог виліпив із глини чоловіка. Та глини залишилася частина невелика. – Що хочеш, чоловіче?
ОЙ ВСТАНУ Я РАНО
Ой встану я рано, Та вийду у поле, Та тебе спитаю, Доле моя, Доле. Чом ти не весела? Чому зажурилась? Наче стара мати, На тин
Лечу…
Лечу… Все кличе ластів’їний щебіт у той дитячий літокрай. Тож знов лечу, лечу до тебе — моє ти серденько не край. Заглядає подвір’я пустка в
Гостювали дочки
Дідові Тольку вже стукнуло сімдесят, але на вид та і до роботи він ще ого-го! Бігає, носиться по двору, як вихор. Тільки що (бачив же)
