Батьківщина

Вростає в землю дідова хатина …

Вростає в землю дідова хатина …
Вростає в землю дідова хатина …
Садок старезний ще плоди дає,
Червоноросяна під вікнами калина
Щорік ріднішою й милішою стає.
Тут батьківська жива іще криниця,
А в ній водиця – чиста і свята.
На все життя так хочеться напиться,
Бо сивину у скроні доля вже впліта.
Крізь морок літ свого дитинства бачу
Товстенний сволок і біленьку піч,
Низенькі вікна – дідову ще вдачу
Засаморуч любу створити річ.
На припічку в діжі підходить тісто,
Пухкі й духмяні будуть пироги,
А в них кладуть, як мамине намисто,
Калини ягоди, хай заздрять вороги .
В печі впріває борщ густий і каша
І по світлиці запах – аж п”янить,
А на столі вже глек стоїть і чаша
Для молока, що мама йдуть цідить.
Заходять тато зморені до хати,
На лаву першими сідають за столом.
Сім”ї їство із печі сиплять мати,
А сонце промінь вже ховає за селом.
Мереживо років невпинно відмітає
Від мрій дитячих, юних почуттів,
А пам”ять птахом в ті літа вертає,
В вишневий сад, що цвітом облетів.
Вже вік зійшов старенькій цій хатині.
І роди тут приймала, й біль грози.
Немов з небес, з дитинства і донині
На мене дивляться з покуття образи.
Зайду до хати – тихо, як у вусі …
Стискає серце – тиша там німа.
Бо ні хрещеної, ні тата, ні бабусі
На грішнім світі цім давно уже нема.
Яке це щастя, що живі ще мама !
А їх єство – найважливіша річ.
За нас молились, а тепер так само
За внуків моляться, сивенька, день і ніч.
А доль таких, мов полину у лузі !
Щодень частіш гіркі думки роять …
Аж очі ріже – ген на виднокрузі
Хатки пусті, покинуті стоять …

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *