Поезіє моя
Як на поля засохлі тепла злива,
Як вітер-холодок у літню спекоту,
Як пташці у політ надійні крила,
Ковток води на жнивному лану,
Скупа чи щедра, болісна, ласкава,
Поезіє моя, веселковий вінок,
Сповита правдою, у килимок зіткана,
Крокуймо разом із рядка в рядок.
Ти – мрія й ліки для душі моєї,
Небесна височінь і твердь земних вершин,
Ти – соло серця чарівної феї,
Життя людського сонячний мотив.
Краю, серцю милий
Ще в травах мерехтять ранкові роси,
А я прошкую в поле від села.
Тут сонце промені спліта в покоси,
Під споришами стежка пролягла.
Тут шлях курний уперся в світлий обрій
І золотом видзвонюють жита,
А попід лісом капелюхи жовті
У соняшників вітерець гойда.
Візьму в долоні колосок дозрілий,
Розкриленою думкою гукну:
– З тобою, краю, серцю рідний, милий,
Зерниною на полі цім живу.
Моя українська земля
Зацвіте звіробій, материнка духмяна,
Чи гойдають кущі солов’я,
Розливається сонячно ніжний світанок –
Це моя українська земля.
Битий шлях за селом розігнався у далеч,
Врізнобіч широчіють поля,
А над ними бринять жайворонків октави –
Це моя українська земля.
Небозвід помережаний росами ранок
Принесе на долонях здаля,
Білим цвітом палають весняні каштани –
Це моя українська земля.
Припаду до води лісової криниці –
В ній застигла одвічна зоря,
П’ю цілющу снагу із глибин таємничих –
Це моя українська земля.
Рідне село
Де заглядають верби в воду
Й шумлять розлогі явори,
А навкруги чатують гори –
Це рідне селище Терни.
У ньому вся моя родина,
Від пращурів до наших днів,
Воно для кожного єдине,
Як мами колисковий спів.
На луках стеляться тумани,
Вузенький Терн гойда човни.
І знає кожен тернівчанин
Ковток джерельної води.
Як за горою сонце сяде,
А нічка хусткою махне.
Застигнуть груші на леваді,
А пташка пісню заведе.
Тут ранки в сонячній блакиті
Благословляють дні нові,
І луки, росами омиті,
Кришталь визбирують в траві.
А як зійти на давній пагорб
І оком кинути довкіл –
Проймає душу світла радість:
Нема села миліш Тернів.