Ой встану я рано,
Та вийду у поле,
Та тебе спитаю,
Доле моя, Доле.
Чом ти не весела?
Чому зажурилась?
Наче стара мати,
На тин похилилась.
А Доля шепоче,
Що тобі й казати,
Краще ти послухай,
Скаже твоя мати.
Може тоді, брате,
Ти врешті узнаєш,
Чом на душі гірко,
І чому страждаєш.
Мій любий синочку,
Де ти є, не знаю?
Вже котреє літо
Тебе виглядаю.
Молодість минула,
Наче дим розтала,
Радість відлетіла,
Гіркота зосталась.
Хата повалилась,
Люди повмирали,
Лиш мене одненьку
Ангели не взяли.
Хто мені старенькій,
Та закриє очі?
Хто свічку поставить
За темної ночі?
Хто тобі покаже,
Де моя могила?
Хто внукам розкаже,
Як тебе любила?
Ой сину мій, сину,
Я надію маю,
Щодня битим шляхом
Ходжу, виглядаю.
Коли ж свіжий вітер
Нагне яворину?
Коли ж я побачу
Тебе, любий сину?
Доля посміхнулась:
Тому я сумна,
Що в серці твоєму
Любові нема.
м. Ромен, 2009 р.