Моєму дідові, якого було тяжко поранено в бою під час Другої світової війни на р.Вісла. З осколком у голові він прожив до кінця свого життя.
О, як любив же весни мій дідусь!
Сидів на лаві біля ґанку тихо.
Похилий вік, та він усе не гнувсь.
Над лавою медами травень дихав.
Укотре пригадав: на тому тлі
лежало сонце, мов гончарна глина.
І загриміло все. Снаряд летів –
до цятки сонце стислося, до згину.
А потім тиша: до-о-о-вго так – зависла…
Горіло все. Горіла навіть Вісла.