Стоїть Ромен в холодному тумані,
Над ним повисла неба пелена.
Зима прийшла у чорнім кардигані,
Але і це уже не дивина…
Люблю я рідне місто, аж до краю,
Весна чи осінь, літо чи зима –
У любу пору в ньому, як у раю,
Але сьогодні туга обніма.
Насупив брови грудень почорнілий,
І зиму запізнілу вигляда.
А дощ гаса по місту зголоднілий,
Або мрячить, як сіра сновида.
Сула дрімає в дивному екстазі,
Та снігу ще не сіяла зима.
Немає її вигадок, фантазій,
Морозу й інею на вітах ще нема.
Мовчать каштани сонно-величаві,
Під звук «тривог» занурюються в сни.
Між віт бурчать ворони шепеляві,
Навіть для них цей світ тепер тісний.
Дріма Ромен під сірим покривалом,
Десь плаче скрипки порвана струна…
Так мало тиші, спокою так мало –
Із груднем в зиму йде страшна війна.