Онтологія Людини і майбутнє людства
Передмова. Подвиг розуму українського народу.
Життя цивілізацій показує, що лише декілька народів ставали творцями певних світоглядів. У числі цих народів – індуси, греки, китайці, євреї, німці. З відкриттям мною Тригнозисного світобачення, тепер до них приєднуються українці. «Тригнозис» дозволив через «Nonce ipsum!» («Пізнай себе!) відкрити Необ’єктивовану Людину – антропологічний Всесвіт.
Історія духу свідчить: кожну зміну світового ладу започатковувала нова гнозія, яка оберталася навколо пізнання сутності Людини. І якщо Людина не пізнавалася істинно, нові світоглядні рішення нав’язувалися силоміць. Вчення Христа, наприклад, століттями кружляло злим духом над Європою і забрало мільйони життів від меча хрестоносців. Не примирила людський світ і комуністична ідея. Тут жертв набереться вже за сотню мільйонів. І так з усіма іншими світоглядами. А причина одна – незнання сутності Людини.
І не дивно, що і тепер триває безладна методологічна метушня розуму навколо питання «що є людина?». Пошук на нього відповіді особливо оживився після заяв Ф. Ніцше про «подолання людини», «останню людину», «надлюдину». Залунали думки про розпад сутності традиційної Homo, утрату нею свого головного субстанціонального індикатора – власної людяності. З’явилися висловлювання про «розлюдинення людини в світовій історії»; «нічийну свідомість»; «зникнення «я»; «смерть суб‘єкта»; «кінець людського взагалі»; «повернення людини у первісну пустоту»; «завершення історії і народження постлюдини нового тіла техніко – інформаційної природи» тощо. Дехто гадає, що людина науково-технічного прогресу буде не тільки озброєна нанотехнологіями (цифровими моделями свідомості, роботами тощо), але і буде насиченою вживленими імплантатами в тілі, навіть деякі органи будуть замінені на штучні, а деяких чекає вилучення з організму як непотрібних. Окрім такого «щасливого» інвалідного майбутнього людства, є думка про настання епохи «нового людського тіла без біосферного і соціосферного модусів і, відповідно, нового виміру історії». Не мовчать і представники доктрини глобалізму, вказуючи на «зростання цілості людства, придбання ним однорідності».
У питанні суті Людини найрозумнішою думкою бачу переконання Миколи Бердяєва про помилковість зведення меж тілесності Людини до дискретного індивіда. У цій помилці знаменитий філософ вбачав трагізм філософії і людської долі. Він зазначав: «Категорія «індивід» недостатня для вираження сутності людини… Цілісна людина не є часткою Природи, а, навпаки, в людині знаходиться загадка і розгадка світу і вона може почати філософствувати тільки з пізнання самої себе, а отже філософія є, насамперед, вчення про людину, про цілісну людину і вчення цілісної людини». Про некоректність зведення тілесності Людини до дискретно – індивідного прояву говорив і Гегель: «Люди реально зрощені між собою як одне ціле, хоч в емпіричній зовнішності настирливо здаються роз’єднаними. У цьому полягає неймовірне протиріччя соціального буття і філософія повинна вирішити його». Але не вирішила, навпаки, законсервувала думку про Людину як про «розірвану істоту в образі дискретного індивіда». Ось, як про це говорить у своїй книзі «Проблема цілісності людини» відомий філософ і соціолог Павло Гуревич: «Цілісність не є ознакою людини як тілесної істоти… її буття розірване, сповнене колізій…». Філософи і теологи цю «розірваність людини» («гріхопадіння») пов’язують зі статтю, наявністю «чоловічого», «жіночого» та «андрогінного».
Тож, як зцілити «розірвану» тілесність Людини? Думки є різні. Професор Григорій Тульчинський пропонує перевідкрити людську тілесність у єдності і причетності її до цілісної гармонії світу, коли «на передній план виходять не елементарні стосунки типу «суб’єкт – об’єкт», «причина – наслідок», «одиничне – множинне», «мета – засіб», а системна взаємність всього – собор всіх в людській душі».
Дійсно, онтологія Людини в єдинотілесності з Космосом не з’ясована, не реалізований знаменитий принцип «Пізнай себе!», який націлює на пізнання цілісності і всеєдності світу через саму ж Людину, із-за чого вона не стала «мірою всіх речей». Тож і запитується, яка ж ціна всьому філософському осмисленню людських проблем, якщо онтологічна сутність Людини не з’ясована?
В онтології головною проблемою є розв’язання колізії неперервного Єдиного і дискретного Множинного. Тож, якщо тілесність Людини визнається нецілісною («розірваною»), тоді існує багато таких «розірваних людей», що осуттєвують собою світ Множинного. А якщо тілесно Людина цілісна, тоді вона має бути світом Єдиного.
Філософами, як я вже мовив, вина за «розірваність» тілесності Людини покладена на стать. Одначе, розкрита мною таїна статі, засвідчила – Людина тілесно існує в однині, вона Єдине, а не Множинне. А що ж тоді, запитав я себе, те, що проявляється як Множинне і приймається філософами за Людину в образі «дискретного індивіда»? З’ясована мною онтологія статі засвідчила: дискретний індивід, якого чуттєво приймають за «людину взагалі», насправді ніколи і ніде не зароджувався, не еволюціонував, його, як реальної дискретної одиниці, в онтології життя не існує і, отже, ним межі тілесності Людини не окреслені.
Перевідкрити людину в цілісному форматі (без «розриву» статі) мені дозволив Тригнозис. Він є логікою необ’єктивованого пізнання Людиною своєї тілесності в режимі застосування одного – єдиного онтологічного принципу – принципу трансформаційно – триполярної природи матерії. Таке пізнання розоб’єктивовує індивідний вимір тілесності і Людина предстає цілісним антропологічним Всесвітом.
Трансгресія онтологічних меж людської тілесності до Всесвіту запускає духовний ренесанс. Відкривається принципово інше бачення онтології світу в його глибинних основах і життєвих наслідках. Стає невідворотним велике переінакшення життя, пошук існування нової моделі цивілізації, будівництва культури, скріпленої не канонізованим уявленням про добро, підігнананим під фікс-людину – дискретного індивіда, а культури, що відповідає істинній Людині-Всесвіту. Це означає згортання дискретно – індивідної конструкції цивілізації, вихід Людини з історії.
Відкритий мною Тригнозис розкрив онтологію Людини, оживив її після тривалого об’єктиваційного омертвіння. Тож, хто такі люди на Землі? Вони є онтогенезними полярностями триполярного Онтологічного Суб’єкта Людини-Всесвіту. Із-за ілюзії «розриву статі», їм здається, що вони «дискретні індивіди». Це омана. Ніякого «розриву» трансформаційно-триполярної природи тілесності Всесвіту не існує. Щоб ці люди – суб’єкти не ворогували між собою, а жили мирно, треба позбавити їх облуди дискретного себебачення. Для цього є простий шлях – запровадження паспорту Онтологічного Суб’єкта Людини. Він і просвітлить їхній розум хто вони є насправді і виведе їх з кривавої історії.
Дякую своїм вчителям: Тарасу Шевченку, Аристотелю, Будді, Бердяєву, Декарту, Канту, Капілі, Лао-цзи, Мирону Логвину, Парменіду, Піфагору, Платону, Плотіну, Сократу, Христосу.