Незалежна Україна

Збережімо Україну!

Владислава Юрченко
Не вміли будувати власної держави,
опинились в чужих руках
Леонід Полтава

Незалежна УкраїнаУкраїна… Моя рідна країна, земля батьків, на якій нам судилося народитися та жити, яка стала для багатьох Батьківщиною. Велична і трагічна історія нашої держави. Здавна численні завойовники приходили на нашу прекрасну, багату землю, щоб загарбати й поневолити український народ. Наші території бачили багато, вони все пам’ятають. Чому ж ми не в змозі зрозуміти та зберегти історію? Зробити все, щоб її болючі уроки були засвоєні та більше не повторювалися. І першим, хто сказав про це на весь світ, був Тарас Шевченко: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля». Минуле нашої країни має не залишити осторонь жодного українця, адже свідки, які пережили події тих часів, намагалися вберегти Батьківщину для сучасного покоління. Вони боролися задля нашого добробуту, затишку та миру.
«Що, взагалі, ми знаємо про долю нашого народу? І як нам жити далі, коли перерваний зв’язок між поколіннями – між мертвими, живими і ненародженими…», – пише Роман Коваль.
Леонід Полтава – надзвичайно цікава особистість не лише для людей тих часів, а й, у першу чергу, для сучасної молоді. Він розкриває проблеми Батьківщини та країн-завойовниць. Прозаїк писав безліч оповідань і повістей для наступних поколінь, аби ми порівнювали, думали та робили висновки. “Над блакитним Чорним морем” – репортажна повість – оригінальний твір, головною темою якого є революційні і контрреволюційні події в Україні в 1917-1922 рр. Повість написана на основі документів та розповідей учасників і очевидців тих подій, які відбувалися в Туреччині, Болгарії та Чехії. Вихід у світ правдивої історичної книги відновлює духовний зв’язок між українцями різних епох. Це пам’ять про відомих і невідомих героїв, які віддали життя за наше майбутнє, єдину вірну та квітучу Україну.
Читаючи ніби складну, на перший погляд, для розуміння історичну повість-репортаж, відразу не розумієш певної цілі написання. Як тільки все більше ознайомлюєшся з історичними подіями минулих часів, то в мене, як читача, склалося враження, що книга наповнена безліччю цінних документальних свідчень про трагедію українського народу. Тепер зрозуміла ставлення автора до країн-союзниць та пов’язаність подій із сьогоденням.
Жодна країна не може претендувати на визнання власної виняткової ролі у перемозі над нацизмом. Це – плід титанічних зусиль десятків держав та сотень народів. Історія вчить, що український народ перемагає тоді, коли ми єднаємося, діємо та захищаємо те, що нам дороге. Коли, відчуваємо, що справедливість на нашому боці та стоїмо за рідний край, тоді ми непереможні. Земляки могли мати свою державу, мали й через неорганізованість та й інші, зовнішні причини, втратили.
Україна стала ареною жорстокого військового протистояння початку XX століття. Ключовим її рушієм був український народ і його політична еліта, що еволюціонувала від ідей політичної автономії та федерації до усвідомлення власної державної незалежності. Ось як згадував про підготовку до вторгнення російського червоного війська в Україну так званий «главковерх Південної Росії» Володимир Антонов-Овсієнко: «…з Північного і Західного фронтів, із гарнізонів Петрограда, Москви та інших міст розпочалася відправка зведених загонів солдатів, матросів та червоногвардійців на південь – Гомель, Брянськ і далі до Бахмача, Харкова».
Українці зазнали особливо відчутних втрат, оскільки бойові дії велися практично по всій території України; вони воювали по обидва боки фронту і змушені були вбивати одне одного, захищаючи імперії, які ігнорували їхні національні інтереси. Тоді українські політики писали, що вони не забули про це. А чи пам’ятають сучасні політики про те, що було 100 років тому, і чи зробили вони з того належні висновки?
У ході Української революції у травні 1917 року Перший Всеукраїнський військовий з’їзд визнав необхідність повної українізації Чорноморського флоту, тоді ж уперше було заявлено, що Чорноморський флот має стати частиною збройних сил України. Цікаво, що термін “Українська революція” був уведений в обіг самими учасниками подій. Це визначення є в працях Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, Симона Петлюри та інших діячів доби.
У той час, коли Україна була на межі розпаду, наш народ сумував. Адже вони завжди були оточені любов’ю один одного. Деякі герої твору Леоніда Полтави жили далеко за межами Батьківщини й зрозуміли, що помічалася велика різниця в мові, у звичаях та й навіть у проживанні в новій країні, там «навіть яблука не пахнуть, і квіти, і сало тут тільки свиняче…». І сотні обшарпаних, стужених за рідним краєм, утирали гіркі сльози. Їхнє, відтепер минуле життя, залишилося в мріях.

Не гладенькі вітри, не блакить тополина,
Не сумні вітряки, що чекають вітрів,
І не сонне блаженство глухих хуторів, –
Ні, сьогодні моя не така Україна.

Український люд – винахідливий, товариський, адже вони навіть зі звичайними турецькими родинами налагодили дружні стосунки, але все їм здавалося таким нерідним.
Сучасна українська історіографія Української революції 1917–1921 рр. досить багатогранна. Між дослідниками, які присвячують свої праці революційній тематиці, неодинокими є дискусії довкола оцінок тих чи інших подій, осіб чи етапів, а також результатів революції, що є показником живої науки. Попри два з половиною десятиліття студій ми досі не маємо вірогідної інформації про багато подій, особливо тих, що стосуються військової історії. Відомості про численних учасників революційних подій є часом уривчастими або навіть недостовірними. Існує значна плутанина з датами, що пов’язано з використанням паралельно юліанського та григоріанського календарів. Відповідно, це спричинює плутаність у хронологічних викладах та призводить до помилкових висновків. Завдяки історичній повісті Леоніда Полтави збереглися безліч моментів, і це дає можливість оцінювати події минувшини.
Одним з основних етапів був березень 1917 – квітень 1918. Утворення та діяльність Української Центральної Ради, проголошення її Універсалів. Із 29 квітня по 14 грудня 1918 – правління гетьмана Павла Скоропадського. А з грудня 1918 по листопад 1921 було встановлення влади Директорії УНР, розгортання та придушення масштабного повстанського руху.
Попри те, що до середини 1920-х років усі землі сучасної України опинилися під владою чотирьох держав, питання єдності української нації вже ніколи не ставилося під сумнів. Саме під час Української революції було проголошено незалежність України, продемонстровано можливість цивілізованого демократичного збирання територій в єдину суверенну державу. Це був вагомий і багато в чому трагічний досвід державницько-правової розбудови України.
Зараз, як і в роки Другої світової війни, Україна воює з агресором. Сьогодні Росія, яка посягає на нашу територіальну цілісність, намагається зруйнувати міжнародну систему безпеки й потенційно загрожує миру у всій Європі. Ця боротьба триває щоденно вже сім років, і ми не маємо права програти, бо, як і 100 років тому, захищаємо рідну землю, боронимо своє право вільно обирати майбутнє. Для нас це війна за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності проти імперських амбіцій підступного агресивного сусіда-злочинця. Міць збройних сил є запорукою існування держави та збереження прав людини для громадян.
Вільна УкраїнаМи не повинні ніколи забувати своїх коренів, завжди бути готовими захистити нашу самобутність та традиції й цінності, бо ми є носіями унікальної культурної спадщини на теренах Східної Європи. Окремим національним здобутком нашої держави виступає рідна українська мова. У ній віддзеркалюється весь народ і вся батьківщина, у ній втілюється творча сила народної думки, що знаходить відображення в рідних піснях, мелодіях, у віршах народних письменників.
Патріотами не народжуються – ними стають. Коли ти любиш рідну країну і готовий заради неї на все – ти справжній патріот. Це не потребує гучних слів чи обіцянок – просто справи на благо держави. Шкода нашу понівечену Україну, вистраждану боями, розрухами та революціями. Вона – молода красуня, яка хоче жити й розквітати. Батьківщина не зазнала щастя, виплакала стільки сліз, що їх не вмістило б у собі Чорне море. Вона прагне щастя, любові та миру. Ми, молодь, повернемо їй честь і красу, ми продовжимо ідею Майдану й не дамо ворогам знищити наш рідний край. Бути українцем – це гордість! Не цурайтеся свого народу, захищайте його, серце знає, що йому близьке. Будьмо мудрими, читаймо Шевченка та пам’ятаймо, що «нація існує доти, доки існують люди, готові її захищати».
Свою країну в майбутньому я бачу вільною, мирною та квітучою. Важкі часи обов’язково закінчаться. Зараз ми платимо високу ціну за нашу незалежність. Із кожною кулею, яка зупинила чиєсь серце, кожною сльозинкою, кожним болем та страхом моя нація стає мужнішою та сильнішою. Усе має початок і кінець. Так і ця страшна війна відійде в минуле. А залишаться золоті пшеничні поля, голубе небо й усвідомлення людьми Українцями! Історія продовжується, треба робити висновки зі своїх помилок і не повторювати їх! Хочеться повторити знаменні слова видатного українського поета Леоніда Полтави:

Я щасливий за тебе, моя Україно,
Воскресаюча Мати моя!

Використана література:
1. Леонід Полтава «Над блакитним чорним морем».
2. Леонід Полтава «Обжинки».
3. Художнє оформлення роботи Владислави Юрченко

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.