Йосип Дудка

Дружба близька й далека

Їх породила одна земля – Роменщина, що на Україні. А якщо точніше, то Леонід Пархомович (Леонід Полтава) народився 18 серпня 1921 року в селі Вовківці Роменського району Полтавської області (з 1939р. – Сумської), а Йосип Дудка – 15 листопада 1915 року в урочищі Широкий Яр Вовківської сільської ради Роменського району теж колишньої Полтавської, а згодом Сумської області. Та як би там не було з місцем народження, а їхні життєві шляхи сходилися час від часу.

  • Коли це сталося вперше? – з таким питанням ми звернулися до доньки Йосипа Михайловича Дудки Надії Йосипівни Карпенко.
  • Вони дружили ще з дитячих літ: ходили разом до діда Привоя, що жив у хатці біля Сули, вчив хлоп’ят малювати, віршувати і навіть кататися на лижах. Він же розповідав їм про історію України. А крім цього Йосип та Леонід вчилися в одній Вовківецькій школі, щоправда не в один час, бо Йосип Дудка був старшим від Леоніда на шість років. Улюбленим учителем хлопців був Микола Васильович Христовий, що викладав українську літературу. Саме він знайомив своїх учнів із творами Григорія Чупринки, Богдана Лепкого, Миколи Вороного та інших маловідомих письменників 20 –х років минулого століття. Отож не дивно, що світогляд Йосипа Дудки та Леоніда Пархомовича почав формуватися ще в дитинстві.
  • Як склалася доля друзів після закінчення школи?
  • Мій батько Йосип Дудка закінчив Вовківецьку школу раніше, після 7 класу навчався в Недригайлівському вечірньому робітфаці (одночасно працюючи на сушарні Недригайлівського овочезаводу), закінчив школу колгоспної молоді при Роменському сільськогосподарському технікумі, де відвідував літературний гурток. А Леонід Пархомович закінчив школу у м. Любеч на Чернігівщині (1938р.). У повісті «У вишневій Україні» дев’ятикласниця Аглая (прототип сестри поета Валі) каже ось так: «Знаєш, чому ми переїхали сюди? НКВД батьком цікавитися почало, от і виїхали…». Далі з 1934 року Йосип Дудка став студентом українського відділення філологічного факультету Ніжинського педагогічного інституту. У 1937 році майже два місяці перебував під арештом – через націоналістичні висловлювання і вірші та перехоплений лист братові, де згадувалися імена М.Хвильового та М.Скрипника. Справа Дудки закінчилася виключенням із комсомолу та переходом на російське відділення філфаку. Дипломом від 5 липня 1938 року надано кваліфікацію вчителя російської мови та літератури в старших класах середньої школи. Працював викладачем російської літератури бібліотечного технікуму в Ніжині. Леонід же цього ж 1938 року поступив до Ніжинського учительського інституту. Тому друзі мали змогу іноді зустрічатися. Через тиждень після вступу Леоніда в учбовий заклад арештували його батька – Едуарда Адамовича. 21 вересня його судила «трійка», а 24 вересня вирок було виконано. Але нічого про це Леонід не знав. Як вважає Дмитро Чередниченко, Леонідові пощастило закінчити інститут в 1940 році тому, що за нього заступився Максим Рильський. А потім почалася війна.
  • Надіє Йосипівно, а чи вплинула Друга світова на їхні стосунки?
  • З її початком шляхи двох друзів розійшлися. Йосипа Дудку з братом Михайлом було залишено для підпільної роботи, але знайшовся зрадник – і брата Михайла німці розстріляли, а мого батька – мучили, катували, а потім вивезли до Німеччини. Три роки в глибинах Вестфальських шахт довбав вугілля №42-17 (Йосип Дудка). Щодо Леоніда Полтави – подібна участь спіткала і його – він опинився в переселенчих таборах Німеччини, працював у журналі «Дозвілля». Розшукує свого приятеля Йосипа Дудку і друкує його твори у цьому журналі. Згодом Петро Ротач в одному з листів до Дмитра Чередниченка напише, що поети невільничих таборів, іменовані остарбайтерівськими (Герась Соковенко, Ганна Черінь, Василь Онуфрієнко, Йосип Дудка…) своїми віршами зміцнювали в’язнів духом любові до України, запалювали вірою в її кращу долю.
  • А як склалися відносини друзів по війні?
  • Після війни Леонід Полтава видав книгу «Антологія української поезії», де надрукував і вірші Йосипа Дудки, а після прізвища автора вказав «нині покійний», не знаючи, очевидно, що той ще був живий. Так більше друзі і не зустрілися у цьому житті. Та доля розпорядилася інакше: обидва поети стали відомими в Україні після проголошення її незалежності – отже, зустріч таки відбулася, але вже на рідній землі!..
  • Дуже дякуємо Вам, шановна Надіє Йосипівно, за цікаві відомості з Вашої родинної історії та за надання допомоги додатковою літературою. Здоров’я Вам і творчих успіхів та щасливої особистої долі…

Бесіду підготувала Світлана ЗАХАРЧЕНКО

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.