Стоїть у вишиванці Україна
Над тисячами наших сіл і міст.
А під ногами не земля – руїна,
Але стоїть вона на повен зріст.
На вишиванці темні краплі крові,
В душі лиш біль і смуток від смертей,
А на обличчі, наче крила брови,
І терпить муки, ніби древній Прометей.
Летить на свій бенкет кривавий ворог.
Клює, шматує, рве все на куски.
Та має Україна в жилах порох.
Загине кат від мужньої руки.
Криваві лапи кровожадні монстри
До вишиванки тягнуть звідусіль.
Стоїть незламно Україна вкотре,
Попри страшенні муки, жах і біль.
На вишиванці кетяги калини
На землю падають краплинами крові,
Й барвінок синій, наче плач дитини,
І мак червоний – вічний знак вдови.
А хрестик чорний – спомин про солдата,
Який загинув у нерівному бою.
За сина, доньку, друга, матір, брата,
Дитину ненароджену свою.
Стоїть незламна ненька – Україна
В сорочці білій, наче перший сніг.
І візерунком долі солов’їні
Орнаментом лягають біля ніг.