1974 год. Встреча Деревских

З добротою в серці, з милосердям у душі

У мальовничому куточку Роменщини, на березі тихоплинної річки Сули розташувався комунальний заклад Сумської обласної ради Роменська загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування ім. О.А. Деревської. Здається сама природа створила цей куточок для дітей. Поруч – луки, що манять ніжністю трав і квітів, а далі річка, де сонце розгублено губить свої казкові бризки. Навкруг закладу безліч сосен, лип, ялин та беріз, де весною лине пісня жайворонка, а влітку віщує літа сива зозуля. Саме цей чудовий куточок міг зігріти маленькі душі знедолених дітей.
У 1926 році було відкрито в Ромнах дитячий будинок, а в 1943 році він став закладом для дітей-сиріт.
Щасливий 1974 рік уквітчаний знаменною датою: школі присвоєно ім’я школи-інтернату імені О.А. Деревської. Тоді ж було відкрито і музей Матері – Героїні О.А. Деревської, який допоміг створити колишній директор школи Г.М. Купченко.
Сьогодні у школі-інтернаті утримується 150 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Як навчити дитину робити перші життєві кроки, виховати її здоровою і розумною, чесною і кмітливою, наполегливою і працьовитою, готовою до життєвих труднощів?
Ці та інші проблеми вирішують сьогодні директор школи Товчигречка Сергій Степанович, заступники директора – Поплавська Н.В. та Лісненко Т.С., а також 51 педагогічний працівник, соціальний педагог, психолог, логопед та 4 медпрацівники. Своє життя, доброту, тепло і милосердя вони віддають дітям, продовжуючи виховувати нове покоління учнів – покоління третього тисячоліття. 7 із них мають вищу категорію, 8 вихователів і 16 вчителів – першу, 3 педагоги нагороджені знаком “Відмінник освіти”, 1 вихователь – методист, 4 – нагороджені Почесною грамотою України.
Вихованці в нашому закладі, як ніде в іншій школі, потребують особливої уваги, ласки, материнської любові і тепла. Адже саме цими необхідними крапельками життєвої снаги доля обділила дітей, тому в навчально – виховному процесі так важлива саме виховна робота.
Стратегічною метою виховання особистості у школі є її підготовка до виконання комплексу соціальних ролей, необхідних для суспільного життя: громадянина, трудівника, громадського діяча, сім’янина, товариша.
Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті та концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти визначили пріоритетні завдання виховання на сучасному етапі, ними керується і наш заклад:
– формування особистості – патріота України;
– виховання особистості демократичного світогляду й культури;
– забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей;
– розвиток у дітей творчих здібностей, підтримка обдарованих дітей і молоді і інше.
Вирішення цих та інших завдань виховної роботи, зазначених в “Методичних рекомендаціях”, здійснюється за напрямками: громадське виховання, родинно – сімейне, трудове навчання, моральне виховання, превентивне виховання та сприяння творчому розвитку особистості.
Основними формами виховної роботи є інформаційно – масові заходи: “Свято осені”, “Свято казки”, відкриті виховні години – “Свято праці й бережливості”, “Сміх – запорука здоров’я”, “Хай вічно струмує вода” та ін.
Діяльнісно – практичні групові заходи – діє клуб “Підліток і закон”, юридичний аукціон, працює штаб профілактики правопорушень, проводяться виховні години спільно з представниками правоохоронних органів: “Я – держава правова”, “Наш закон – наша сила” і ін. Також проводяться інтегровані заняття, діалогічні бесіди. Цікавими є наочні заходи. У школі систематично працює музей О.А. Деревської (завідувачка Рогаль Г.Ф.), де проходять виховні години, уроки мужності, духовності, патріотизму.
Проводяться конкурси і виставки малюнків: “Безпечність руху – це життя”, “Світ моїми очима”, “Пам’ять про подвиг” (до 65-річчя Перемоги), періодично діє “Полотно довіри”, де учні вільно висловлюють свої думки, пропозиції, побажання. В рамках акції “16 днів проти насильства” – конкурс малюнків “Справжня сім’я” .
Школа – це мікромодель майбутнього суспільства. Основи громадянського становлення та демократії закладаються з дитячих років і самоврядування допомагає учням організувати власне життя і життя своїх товаришів. Досвід взаємостосунків, розв’язання конфліктів, виявлення і захисту своїх інтересів, здобутий у школі, стане багажем, з яким школярі увійдуть у доросле життя.
Для вирішення наявної проблеми, реалізації поставленої мети та ідеї в ЗОШ-інтернаті визначено основні завдання діяльності учнівського самоврядування шляхом організації життя учнівського колективу, які реалізуються в залученні всіх членів до планування, організації, контролю й підведенні підсумків навчального процесу та суспільно – корисної праці.
У школі створена республіка ШКіД, основною метою якої є виховання у школярів активної життєвої позиції, підготовка до дієвої участі в демократичному управлінні суспільством. У своїй діяльності республіка керується статутом, планами роботи та Правилами внутрішнього розпорядку школи-інтернату. Мета діяльності – захист прав та інтересів учнів, об’єднання зусиль для добрих і корисних справ. Принципом діяльності є гасло: “Самі вирішили, самі зробили, самі відповідаємо”. Республіка має 7 напрямків:
“Парадокс” (інтелектуальний)
“Гарт” (спортивний)
“Гармонія” (художньо – естетичний)
“Обереги” (вивчення звичаїв, традицій)
“Вертикаль”, “Наш дім”, “Інформаційний”.
У школі створений загін волонтерів “Від милосердя – до милосердя”, який передбачає розвиток у дітей загальнолюдських цінностей доброти, співчуття, людяності, милосердя, готовність надати допомогу тим, хто її потребує.
У закладі є чим зайнятися після уроків, у вільний час. Працюють платні та безплатні гуртки, секції: “Інформатика”, Основи сімейного виховання”, “Природничий”, “Орнітологічний”, “Умілі руки”, “Килимарство”, “Флористика”, “Крій та шиття”, “Юний художник”, карате, дзюдо, бокс, “Український рукопаш”, боротьба, літературна творча студія “Свічадо”. Деякі дітки працюють у двох, трьох, а то й чотирьох гуртках.
Основними шляхами естетичного виховання у школі є: екскурсії, прогулянки, подорожі в природу, під час яких у дітей виробляється естетичне ставлення до природи (від простого споглядання до естетичного переживання побаченого і почутого, а від нього – до прагнення зберегти красу природи і примножити її).
Традиційними є щорічні екскурсії до м. Києва (1 квітня – день захисту дітей), які організовує меценат – земляк – генерал О.Б. Гасилін. Також цікавими є екскурсії до Тростянця, Канева, Сум, Пустовійтівки, Хоружівки і місцеві пам’ятки культури та архітектури.
Четвертий рік у школі працює студія “Свічадо”, де талановиті діти розвивають свої мовно-літературні здібності (керівник Т.С. Лісненко). Так, у конкурсі “Податки очима дітей” Солоха Есфір (8 кл.) зайняла І місце у місті, Атаманчук Катя (9 кл.) – ІІІ місце. Герасименко Даша (8 кл.) лауреат обласного конкурсу “Розкажу тобі, як пошта допомагає мені спілкуватися зі світом”. До річниці Перемоги у ВВв у школі проведено ряд заходів: на території школи висаджено 60 фруктових і декоративних дерев, оновлено куточок бойової слави, учні прийняли участь в акції “Потяг дружби” і ін.
При всьому тому, що ми зобов’язані виконати Програму освіти і науки, ми повинні твердо пам’ятати, що покликані на особливу і незвичайну ниву життєдіяльності – сіяти в душах маленьких дітей-сиріт все добре, щире, світле, аби в їх пам’яті назавжди стерти сліди зла, насилля і жорстокості, черствості та байдужості. Ми також повинні пам’ятати, що, окрім обов”язків дітей-сиріт, існують і їх права, про які інколи, на жаль, в таких закладах просто забувають… Тож настільними документами працівників шкіл-інтернатів повинні бути і “Конвенція ООН про права дитини”, і Кримінальний Кодекс України, і інші постанови та Укази, які допомагають бідним безбатченка виживати в жорстокому вирі щоденного буття. Тому, дуже важка ця ноша – бути працівником школи-інтернату, чи то вчителем, чи вихователем, чи нічною нянею.
“Коли вже до мене прийдуть?” – довірливо заглядає мені в очі білоголовий Василько – “Скоро, мабуть, під Новий рік…,” – відповідаю, пригорнувши до себе, маленького, нічийного, державного. А потім іду і картаю себе: “Навіщо сказала неправду? Батько в розшуці, мати – у місцях позбавлення волі. Бабуся померла. Кому потрібен відірваний листочок?…” А минулої неділі до Костика – першокласника приїхала мама (з чужим татом), пізно ввечері, з Росії ( як пояснила – просто перебувала у місцях позбавлення волі). Хлопчик уже спав, а коли ми його розбудили, замість дитячої радості, побачили в його очах краплини сліз: “Не хочу, не піду”, – а сльози горохом лилися із дитячих очей… Не простило маленьке сердечко колишніх образ? Пам’ятає чіткі кадри безглуздого сімейного серіалу? А може, боїться жорстокості і насилля, маминої “ласки”?..
Вговорили, одягли, взули. Пішов. Зустріч не із теплих. Мабуть, (так мені здалося) оця мама призабула і риси дитячі, і його зовнішність. Та і приїхала з далекого краю без цукерки, без гостинця… Про яке материнське тепло, щирість і любов можна говорити?
… У нашому закладі більшість вихователів мають бездонну, щиру материнську душу. Адже прийшли сюди з добротою в серці, з милосердям у душі, з великою і високою любов’ю. А ще – з великою надією: втілити, допомогти, повірити в себе. Інколи скажеш тепле слово, погладиш по голівці, пригорнеш по-материнськи – і розтане холодний смуток у сирітських очах, і невблаганно заб’ється серце у чеканні чогось ніжного, близького, рідного, сокровенного…
Поруч із досвідченими вихователями (Кандюк Л.І., Симоненко В.Г., Рогаль Г.Ф.) працюють вихователі молодшого віку. Та, не дивлячись на це, і їх вихованці називають мамами: Кандюк Л.І. ,Симоненко В.Г., Салій К.І., Крижановська Т.Б., Безручко Т.М., Рогаль Г.Ф і ін.
Безперечно, важко до кожного сердечка знайти ключик, важко достукатись до душевних глибин дитячого єства, нелегко ліпити особистість із дитини, в якої нажаль, вселилася агресивність, зло, жорстокість і відчуття непотрібності в цьому байдужому для них світі.
Тож, мабуть, правильним було б рішення приймати на роботу в школи-інтернати за особливим відбором (конкурсній основі), аби вихователями підростаючого покоління були такі педагоги, які б відповідали цьому високому покликанню, щоб вони були не тільки хорошими педагогами і вчителями, а й по-справжньому любили дітей і вміли та хотіли піклуватися про них.
Досвід роботи шкіл-інтернатів показує, що не кожен учитель сьогодні може бути хорошим вихователем, хоча й відповідну освіту має, і навіть великий досвід, на жаль!..
У Роменській школі-інтернаті вихователі і вчителі докладають максимум зусиль, аби діти виростали самостійними, чесними і щирими, не скупили на людяність і добропорядність. Намагаються дати кожному вихованцю все те, що діти могли б отримати в хорошій, справжній сім’ї.
У спальнях – світло, тепло і затишно: телевізори, магнітофони, килими, квіти. У навчальному корпусі, на вікнах, – вазони з квітами, на стінах – безліч строкатих вишиванок учнів, картин та поробок із сухих трав.
Директор школи – Товчигречка С.С. багато уваги приділяє ремонтним роботам у закладі та оснащенню класних кімнат і спалень. А вихованці трудову годину щоденно присвячують благоустрою території школи, яка складає понад 2,5 га. Тож і різнобарв”я квітів на клумбах, і фруктові та декоративні дерева, кущі малини та смородини, бузу та калини створюють справжній затишок, нагадують справжній домашній сад.
У великій шкільній сім’ї – свої правила внутрішнього розпорядку, свої будні і свята. Але, як ми знаємо, ніякий інтернат із всіма позитивами і сучасним інтер’єром не замінить батьківського гніздечка, материнської ласки, сімейного тепла і родинного благополуччя.
150 сирітських доль, 150 дитячих трепетних сердець, які мають право на щастя, жадають добра і людського тепла, радості і затишку. Безперечно, вони мали б виховуватися в сім’ях – на сімейних звичаях і традиціях, високій духовності і культурі української сім’ї. Але батьки в неблагополучних сім”ях не здатні виховати повноцінну особистість, дати їй той невід’ємний мінімум, що потребує кожна справжня людина. І тоді за цю конче важливу справу береться держава.
Дитина – сирота. Часто, на жаль, доля робить її такою. Але прикро, що діти – сироти поповнюють школи-інтернати, маючи, так званих, батьків…
Сьогодні так часто можна чути про будинки сімейного типу. Дай, Боже, державним дітям – сиротам знайти надійні пристанища, знайти справжні родини. Але ж ми, на жаль, маємо приклади, де такі будинки не оправдали очікування, залишивши в дитячих душах ще одну болючу рану. Думаю, у державних мужів вистачить мудрості і розуму – не поспішати руйнувати великі сім’ї шкіл-інтернатів. А поки з гучномовців линуть переконливі пропозиції про створення будинків сімейного типу, педагоги нашої школи-інтернату щоденно працюють над тим, щоб перетворити інтернат у спільний дім учнів та вихователів, який яскравою зіркою світив би дітям на тернистих життєвих дорогах і допомагав би не заблукати в складних життєвих лабіринтах, щоб кожен став щедрим і багатим на добро.
Тетяна Лісненко
Заступник директора з виховної
роботи

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *