Самотність

Я неначе відрізана часом

Мамі

Закрию на замки всі двері
І вимкну світло. Просто помовчу.
Не поклонятимусь Венері
І до знайомих не піду.
Залишу в спокої серденько,
Від зла і горя утечу,
Нехай радіє моя ненька,
Що я живу, що я люблю.
Нехай світ білий зачекає…
Нехай світанок настає…
Нехай десь хтось когось благає…
А я закрию тихо двері…
Подумаю і помовчу…
Не поклонятимусь Венері…
І до знайомих не піду…

***
Я неначе відрізана часом, покинута Богом,
Загубилася в тріщинах цього життя.
Стало все кругом темним, печальним і вбогим,
Самота обіймає за плечі і не відпуска.
Я неначе забула усе, що в житті іще буде,
І не можу згадати, куди течія ця несе.
А кругом мене ходять щасливі і заспані люди,
Задивляюся в кожне знайоме і дивне лице.
Я неначе призначена все, що на світі є, знати,
Розгадати секрет таємничого чудо-життя.
Я неначе відрізана часом, між нами ці грати,
Що зламати не може ні час, ні тісне небуття…

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *