Спогади

Чекай мене

Мрія

Ти, як спалах яскравий зорі на казковім світанні,
Не питаючи, в душу заглянув мою.
І побачив усе, чим жила від темна і до рання,
Чим відгонила смуток і чим відкликала біду.
Ти, як сонце і дощ, поєднався у серці моєму,
Полонив почуття, що давно кам’яними були.
Ти нічого і щось, для життя мого – думка таємна,
Ти, як чудо-спасіння, постав із святої води.
Ти, як вітер вночі – непомітний, для мене – найніжний,
Заколишеш і прийдеш тихенько у сні.
Ти для мене слова – найщиріші та пізні.
Ти неначе для мене, а я – то неначе тобі.

***
Я знаю те, чого не знаєш ти,
Я вірю в те, чого для тебе не існує.
Ми – нарізно – в обіймах самоти.
Але тебе ця участь не турбує.
Я все шукаю не твої шляхи,
А ти мої обходиш всяк і всюди.
Я – тут. Ти – там. Не разом зараз ми.
І кожен з нас щодня стежину губить.

Чекай мене

Чекай мене… Нехай погаснуть зорі
В бездонній, невідомій висоті.
Чекай мене… Хай дні пливуть поволі,
А я до тебе ними буду йти.
Чекай мене… Бо я така знайома –
Мене одну в неволі не лиши.
Чекай… Молю… Прошу не випадково –
Тобі пишу всі невідправлені листи.
Чекай… І хоч слова страшні до болю
Віднімуть все бажання далі йти,
А ти чекай… І як прийду, бездомна,
Мене любов’ю ти своєю захисти.

***
Я – людина.
Мої думки – сни.
Ти – світило.
Твоя любов – свічки.
Я – гордість
Твого нікчемного ім’я.
Ти – святість
Мого прекрасного життя.
Ми – разом
Співаєм оду боротьбі.
У нас свято –
Ми помираємо на самоті.

***
Я читаю слова по обличчю твоєму,
Загадкові для мене слова.
Говорю на знайомі й неправильні теми,
Бо забула всі наші слова.
Я дивлюся у очі сумні, невеселі –
В них глибока журба неземна.
Я для тебе була снігова королева,
А, можливо, і не була…
Я не мрію про слово умісне, найближче,
Що єднає серця і думки.
Ти живеш в своїм світі, такім невеличкім,
Там, де місця немає мені.

Роль

… І зазвучала пісня. Розпочав
Театр своє оригінальне дійство.
І головну ти роль у ньому грав,
Було тобі на сцені тісно.
Любив… Чекав… Надіявся… Кричав…
З ніжністю у очі подивився…
Сміявся… Сумував… Ридав…
Мені у почуттях своїх відкрився…
Актор зніяковілий, ти не знав,
Що я – твоя, а не чиясь актриса.
Сміявся, сумував, любив, чекав
Актор. Не ти мені відкрився.
Глядач захоплено аплодував,
Кричали «Браво!», «Браво!»,
«Гарно дійсно!»
А ти чекав, надіявся, мовчав,
Не з ніжністю у очі вже дивився.
Ішли роки. Не ти співав
Для мене дорогу ту пісню.
На роль в театрі проміняв
Свою любов, свою актрису…
… Знайшов, прийшов, усе сказав,
Із ніжністю у очі подивився.
Не засміявся – заридав,
Було вже пізно – ти спізнився.
Ти полюбив… І так чекав,
Щоб руки наші назавжди сплелися.
Актор зніяковілий, ти не знав,
Що я давно вже не твоя актриса.

Ти

Ти – очей моїх сльозинка
Від любові.
Ти – шляху мого тернинка
Назавжди.
Ти – печаль моя, краплинка
Крові.
Ти – життя мого частинка
У душі.
Ти – світанок сонця, моя
Доля.
Ти – серденька стукіт
У мені.
Ти – ця довгождана й світла
Воля.
Ти живеш для мене
На Землі.
Ти – мого життя
Перлина.
Ти – для мене день і темна
Ніч.
Ти – для мене дорога
Людина.
Ти – тепло від сотень-тисяч
Свіч.
Ти – відкрив мені в життя
Надію.
І про тебе одного я
Мрію.
… Ти – очей моїх сльозинка
Від любові.
Ти шляху мого тернинка
Назавжди…

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *