Вітер хмари полоще…

Вітер хмари полоще в болоті розкислого неба,
Розгулялась негода, на землю жбурляє дощі…
Ще зігрітись теплом у душі виникає потреба,
Загорнутись в обійми й про болі забути мерщій.
.
У розхристану душу так легко влуча блискавиця
Та, що навпіл порвала стемніле небес полотно…
Стрепенулась душа, як у клітці сполохана птиця,
Що про вільний у небо політ уже мріє давно.
.
Дай же, Боже, душі одинокій омріяну долю,
Прихили неба синь і промінчиком сонця зігрій;
Хай не рветься з грудей, як та птаха із клітки – на волю,
Не ворушить хай пам’ять її невимовного болю…
Покровительством дай їй можливість для здійснення мрій.