Виконую прохання своєї подруги Каті Счастливцевої, написати вірша про її сина, Владислава Волинського, уродженця села Ярмолинці Роменського району Сумської області, якому з дня загибелі 10 квітня виповнюється три роки. Катю – це для мене велика честь. Я знала Владіка і добре знаю та поважаю тебе. Вибач, вірш вийшов присвячений більше тобі, але ти того варта.
Три роки, як немає сина,
Три роки, як спинився час,
Три роки, як погасла днина,
Життя вогонь в душі погас.
Як тільки квітень на поріг
Весняним кроком наступає,
Той день страшний, як син поліг,
В думках у матері спливає.
Чорним крилом пітьма страшна
Накрила світ, в душу пробралась.
Тенькіт серденька, як струна
Звуком біди в ній обізвалась.
В душі надії жеврів блиск,
Що син живий, помилка сталась.
Від хвилювань піднявся тиск,
Не вірила, все сподівалась.
Маленький хлопчик, син її,
Промовить зараз слово «МАМА»,
Тихенько ступить на поріг,
Обійме, як колись, так само.
За стіл збереться вся сім’я,
І знову буде сміх та гомін,
Та не судилось, смерть-змія
Гойдала вже з савани човен.
Війна проникла в її дім
І вкрала найдорожче – сина,
І враз будинок онімів,
Покрилась мороком хатина.
Отак й стояла в забутті,
Схристивши на погрудді руки,
Не стало радості в житті,
Залишились пекельні муки.
Чекає сина з дня на день,
Не хоче вірити в утрату.
Ось пройде біль, ніби мігрень
І зайде син до неї в хату.
І хай зупиниться земля,
Для матері немає строку,
Вона чекатиме дитя
Із року в рік багато років.