Тече ріка, не радісно тече
крізь мій народ, і він тече рікою.
Одні на Схід, а інші без речей –
хіба торбинка – стежкою гінкою
мене минають, і садок, і двір…
Шляхи на Захід, потім до Канади…
Чи виміряти і якою з мір
все те, що залишається позаду?
Пахучий степ, жоржини під вікном,
розлогий став, хати короткозорі.
І місто одиноке, мов паром
на хвилях моря в мовчазній покорі.
І вплинути не в силах я на це:
на течію, на похибку планети.
Глибока ніч і місячне лице
з окружністю французького багета.
Фото: Надія Позняк.