Т. Г. Шевченко. Тарас Бульба зустрічає синів.

Тарасові шляхи

Тарасові шляхи

Мов ті роки, туманом вкриті,
У душах згублені гріхи.
Дощами, холодом умиті
Лежать Тарасові шляхи.

Колись давно, в далеку днину
Він цю дорогу протоптав
І, вибравши свою стежину,
У наше місто завітав.

Ходив по місту, смутком вкритий,
Десь посміхався, десь мовчав
І те, що бачив, що почув він
У своїх віршах написав.

Стогнав народ, в кайдани вкутий,
Роменська плакала земля,
І лише в мріях у поета
Сіяла вольная зоря.

Багато літ в бурхливих водах
Забрала, віднесла Сула.
І лиш у пам’яті народній
Дорога Кобзаря жива.

Осилим біль, поборем зраду,
У вічність кривда відійде’
І нас Тарасова дорога
В своє майбутнє поведе.
16.03.2010р.

Розмова з Тарасом

Чому сидиш ти, Великий Кобзар,
У сивому тілі граніту
Ти, мабуть, іще нам не все розповів
В рядочках свого «Заповіту»?

Як ти писав: «…почорніло село,
І люди немов поніміли…».
Зараз немає у селах людей,
Тільки поля почорніли.

Ти пам’ятаєш, Славетний Кобзар,
Вулиці в нашому місті,
Як ти ходив тут, як пив хмільний квас,
Може, писав свої вірші’?

У легендах своїх ти той шлях оспівав
Де з піснями ішли чумаки
І думки всі твої, і повчання твої-
То до нас вже прийшли на віки.

А тепер ти сидиш в забутті своїх мрій
Може, щось хочеш сказати?
Ні, не напишеш других уже слів,
Кобза не буде звучати.

Пропливають роки, всі загояться рани,
І прийде неодмінно каяття грізний час.
Розірвемо всерівно ми ті пута-кайдани,
Як писав в своїх віршах наш Великий Тарас.

***
Сидить Кобзар, роками вкритий,
І з сумом дивиться на нас,
А навкруги осінні квіти
І плине час, і плине час…

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *