200 років Кобзарю

«Ой думи, мої думи… » – плач Кобзаря

-Зажурився чом, Тарасе ,
Сумно голову схилив?
-Якби міг – злетів, як сокіл ,
Якби міг – Дніпром б ревів.
Схаменіться, люди добрі,
Чи не бачите, куди
Завели і затягнули
Вас заможнії пани?
Обікрали, обвертіли,
Обдурили весь народ ,
Гідність в плесо розплескали.
Де ж козацький славний рід ?
І нема життя й надії,
І нема вже майбуття,
Гине пісня України,
Доля квіткою всиха.
Плаче ненька Україна
Ще не вмерла, дожива.
Рідні землі колискові
Лиш сльозами омива.
Схаменіться ж, люди добрі!
Скільки можна ще стогнать?
Треба працею і ділом
Україну підіймать!

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *