Сигнал «тривога» витру в телефоні,
Бо він мене лякає день і ніч…
В війни страшному горе-марафоні
Життя і смерть – це крила протиріч.
І знов «увага!» Знов сигнал «тривога»,
Аж серце зупиняється на мить…
І знову погляд трепетний до Бога,
А він мовчить… Улесливо мовчить.
Іде війна… Чужа і непотрібна!
А ми весну збиралися стрічать.
Орать і сіять ниву нашу хлібну,
Але ж війна поставила печать…
Вже й первоцвіти квітом спалахнули,
І розпахнули небо журавлі, –
Але війна у душу зазирнула,
Лишила шрами, болі і жалі…
З’явились чорні зморшки на обличчі,
Ослабли ноги в згорбленій ході…
А час іде і у майбутнє кличе,
І вже сади проснулись молоді.
Пройдуть роки. Від ран лишаться шрами,
Забудуться сирени, укриття,
Та пам’ять заглядатиме вітрами
В свідомість нашу, в очі, у життя…
І не дай, Боже, внукам скуштувати
Отих жахів, гірких, мов полини.
Ми будем мир в горнилі гроз кувати,
І не дамо нікому зруйнувати,
Щоб не вернутись в обійми війни!
