Мати

Спокута

У маминім саду розквітла вишня,
Полонить душу ніжний аромат…
Та мама зустрічать мене не вийшла,
Бо відійшла вже кілька літ назад.
.
Іду до хати, біль стискає груди
І пам’ять жалить, наче кропива…
Цвітуть сади, їх пахощі повсюди –
Та тільки б мама ще була жива!..
.
Було колись: стрічала на порозі –
І усмішкою повнились уста.
Тривожилась, коли я десь в дорозі,
Бо участь материнська – не проста.
.
Та вибач, що нечасто навіщала –
Робота і домівка, і сім’я…
Я знаю: при житті, ти все прощала.
Тобі ж уже пишу посмертно я.
.
…Увагою матусь ми обділяєм…
Та мами нас в житті прощають всіх.
Цінуєм це, лише коли втрачаєм,
А потім вже спокутуєм свій гріх.

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.