Людмила Ромен

Ромни

Вже доїжджаємо.
Ромни.
Засулля.
Липень.
Вечоріє.
Не бачилися від весни.
Як тато тут? –
Один…
Старіє…

Я з Вами знов – Ромен, Ромен!
По вулицях думки, як вітер,
По шибці дощик – дзень та дзень,
А серце радістю заквітло.

Автобуса впускає міст.
Сула вже спить,
не до розмови.
А в центрі міста – падолист,
А на пероні – сни зимові…

***

Сніги сповзають.
Сірі, як з ропи.
На голос Ваш така дзвінка потреба.
У впертому мовчанні – не топіть.
Таж надломіть хоч крихту неба!

Летять птахи рай серця роз’ярить, –
Ви солов’їно схочете кохати,
Кричать у ніч щовечора Зорі:
– Л ю б л ю!
А на вустах …
Зірвіть печаті.

Весна воскресне березнем в мені!
Хмільна!
Цвіте душа!
Як сонценятко!
Стікає голос піснею поза Ромни
Любові Вам нащедрувати.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *