Простуєш містом – бабах, бабах, –
ворожі дрони, а чи ракети.
Їх ППО наше нищить нах**!
А ти складаєш свої «куплети».
Римуєш нервом: «ла-ла, ла-ла».
Ідеш тривожна, спішиш під сонцем.
На небі Бог є, комусь Аллах…
Всевишній – віриш – є охоронцем
твого земного долання меж,
коли додому ще сотні метрів…
Я добіжу. Мій коханий – теж.
І навіть квіти – тяжкі та щедрі.
Дорогі земляки, сердечно дякую за друк мого вірша.