Прокидайся…
Війна.
Почалося.
Наче сонце, а все як туманом.
Ми кричали у світ стоголоссям.
І вже рік в нас триває той ранок:
Метушливо стривожені люди.
Черги тут, черги там, тільки б жити.
Я гортаю, гортаю цей лютий,
Щоб скоріше дістатись у літо.
Зачинити ці двері у пам‘ять,
Збити постіль і знову заснути,
Заховати під ковдрою рани,
Розчинити, списати, забути.
Не виходить. Бо знову цей лютий.
І війна поміж днів ще без суду.
У сльозах наше горде майбутнє.
І ще ходять по світу іуди.
Хтось сховався, хтось втік, хтось лишився,
Хтось на фронті стоїть за свободу,
Хтось працює, а хтось перевзувся
І чекає свою нагороду.
У моментах зруйнована вічність
Вишиває нам хрестиком долю.
Тридцять років ламали циклічність,
Щоб здобути омріяну волю.
У цих буднях страшних ми не впали,
Хоч сумні і смутні епізоди.
Підняли цілий світ, об‘єднали.
І йдемо до своєї Свободи.
Автор: Катерина Лук’яненко
24.02.23