Можно я вырвусь наружу? Эта тоска меня душит. Стены и своды разрушу. Мне здесь так тесно, так скучно. Можно я крыльям – свободу? Можно я
Позначка: Катерина Лук’яненко
Формати
Формати, стандарти, незрілі етюди, Записані фрази, і практики Вуду, Намолені стіни, замовчана правда, Ілюзія щастя, прихована зрада… Ковтаючи сльози, крокуємо прямо, Розрідженим «фейрі» виводимо плями.
Моє місто
Моє місто заходить в ніч, Перетерши плітки буденні, У тумані сліпих узбіч Знов ховає думки щоденні. Запаливши вогні, мовчить, Назбиравши зірок в долоні, Суховієм в
Дзвоник онлайн
Дзвоник онлайн, дистанційні уроки, Травень, мов осінь. Зима – не зима. Свято без вальсу схвильованих кроків. І порожнеча у грудях німа. Вчитель без квітів. Промови
Це Перемога, коли спокою нема
Це Перемога, коли спокою нема, Коли стріляють приспані патрони, Коли ще Нігоянівська зима Змінила всі неписані закони. Це Перемога, коли втомлена весна Бузковим квітом вабить
Загартована болем, заточена
Загартована болем, заточена, Відчайдушно-розкута, розхристана, Безтурботно-слабка, заморочена, Я забула, проспала всі істини. За відверто-насиченим поглядом Заховаю мотиви зримовані. Я несу на смітник свіжі спогади, Ті,
Ты идешь? Я с тобой.
Ты идешь? Я с тобой. Куда? А без разницы. Как прикажешь. Мне бы только попасть туда, Где ты раны теплом замажешь. Истерзая собою мрак, Растворяя
Тени предков взрывают свод
Тени предков взрывают свод В громогласном рычаньи неба Долетают до тех высот, Где при жизни никто и не был. Им под стать теперь солнца свет,
Мне нравятся люди…
Мне нравятся люди, которые ЛЮДИ! Которым под силу добраться до сути, Срывая запреты наложенных мнений, Они не угаснут в потоке сомнений. Они не ударят, ставая
Спіткнувся цей день об ніч
Спіткнувся цей день об ніч, Схвильовано хрипли ноти, Стежками сліпих сторіч Ми йшли навмання, на дотик. Слідами своїх катів Збивали коліна щеб(е)нем, Шукали в очах
