Квадроптих
І-а частина:
На полі чорнім, де палає й тінь,
горить земля від крику і проклять.
Серед зірок розсипаних камінь,
ніхто не зміг провину приховать.
Лиш ворог заслуговує прокляття,
бо Твоє Серце – справедливе гнівом.
Чи знайде спокій – тільки у відплаті,
бо ворог вбив дітей усіх й дружину?
Тремтить трава від подиху смертей,
залізом пахне кожен свіжий ранок.
І в тиші ночі чути плач людей,
що повертаються… лише в світанках.
Прокльоном є не небо і не кров,
не гул гармат і навіть не руїна.
Це – Серце пам’ятає про Любов,
і та Душа не зраджує родину.
Не утекти йому і не сховатись,
як тінь йде кожен день за ним,
бо незворотність – може статись,
прокльон був, щоби «лікувальним».
Прокляття є також в літературі,
в Нечуй-Левицького й Довженка,
як персонажі добрі по натурі,
їх посилали часом оберемком.
Але було те в них зовсім народне,
слівце гостреньке було до лад´у,
почасти навіть якось вельми родне,
що не казалось їм ніколи – на біду…
ІІ-а частина:
Прокльоном у війні тоді послали –
на дно морське, далеко в глибину.
Той крейсер-флагман й досі не дістали,
і хлипає він там десь солерідину.
Чи є в них докори свого сумління
за скоєні людей усі убивства?
Чи може в серця буть веління,
загострене як справжня бритва?
Чи адекватним буде покаяння
за всі убивства тих невинних?
Це – зовсім непросте рівняння,
бо не вернуть убитих мирних.
Злочинне серце – завжди зло,
що розірвало людям вільний шлях.
Воно само нікуди не втекло,
а чи живе із ним і біль, і страх?
Чи усвідомить, що він наробив,
адже і вибір був-таки у нього.
Прокляття – злочин є й ві снах,
чекати Карму вже зовсім недовго.
Ймовірно, що завжди Свята є Карма:
За вбивства, зґвалтування, катування;
За інфраструктурні руйнування, –
бо Сила-Меч у неї є недáрма!
Тож – ворогам її ніяк не обійти,
Дамоклово – висить над головою.
І їй неважко ворогів знайти
в бетоннім бункері чи за горою.
ІІІ-я частина:
…В обіймах ранку сходить Сонце,
змиваючи з обличчя сльози ночі.
І кожен день, мов виклик у віконце,
несе Надію в Майбуття пророче?
Бо навіть там, де смерть тримає трон,
де час стоїть у крижаній неволі,
живе Людина, з вірою в Закон,
що Світла – більше, ніж у темній долі.
Адже є той, хто Мир тримає у Душі,
хоча на прю стоїть він до кінця,
бо знає – Перемога – це рушій,
до Миру Справедливого вінця.
Крізь морок попелу і диких жахів,
зросте покращене Життя людей ізнову.
Бо навіть там, де чути ще «бабахи»,
зоріє світло… й мила калинова мова…
ІV-а частина:
…Війна – це біль, це – смерть і втрати,
це – сльози матерів, що ждуть солдатів.
Це – руйнування міст, що квітли навесні,
Це – тисячі людей, що сплять навік в землі.
Війна – вона калічить людям долі.
Війна – незібрані врожаї в полі.
Війна – це страх, що душу огортає,
Це – лють і н´енависть, що серце розриває.
Це – кров і піт, що ллються по землі,
і крик дітей, що чути ув імлі.
Війна – це зло, що світ весь оскверняє,
це – темрява, що Сонце затуляє.
Надія – є, вона палає в серці,
що Справедливий мир настане в герці.
Є віра в Перемогу, в ЗСУ, в любов.
Бо боротьба – за Незалежність знов!
Щоб люди жили в мирі й без турбот, –
За Україну, її волю, за – народ!…
Валентин БУГРИМ. 11.02.2025 р.